Під час моніторингу інформаційного простору Центр протидії дезінформації (далі – Центр) фіксує системне використання російською федерацією кінематографа, документалістики та серіалів як засобів впливу. Держава-агресор поступово переходить від прямолінійної політичної агітації до використання інструментів м’якої сили: художніх історій, псевдодокументальних стрічок, фестивальних показів та контенту, стилізованого під «альтернативний» або «незалежний» погляд.

Головна небезпека таких продуктів полягає у маскуванні пропагандистських меседжів під культурний, документальний або авторський контент. Через емоційні історії, образи «звичайних людей», свідчення нібито очевидців і зміщення акцентів кремль намагається легітимізувати свою агресію й дискредитувати Україну, зокрема в очах іноземної аудиторії.

Тож Центр вважає за необхідне дослідити механізми створення, фінансування, міжнародної дистрибуції та легітимізації таких продуктів, а також їх роль у пом’якшенні сприйняття російської агресії, виправданні тимчасової окупації українських територій і дискредитації держави Україна.

Методологічне застереження: перелік інституцій, фільмів та серіалів, наведених у цьому звіті, є репрезентативним, а не вичерпним. Зазначені структури (на кшталт АНО «ІРІ» чи RT) є вагомими, проте не єдиними елементами розгалуженої екосистеми російської пропаганди, яка постійно генерує новий контент для легітимізації війни.

Головні висновки

• російські художні фільми, серіали та псевдодокументальні проєкти доцільно розглядати як елементи системного інформаційно-психологічного впливу рф, спрямованого на легітимізацію агресії проти України, виправдання тимчасової окупації українських територій і дискредитацію держави Україна. Їх мета – не інформування аудиторії, а адаптація кремлівських наративів до культурних, розважальних, документальних або авторських форматів, які сприймаються менш політизовано та можуть викликати більшу довіру.
• Виробництво та просування такого контенту забезпечується керованою пропагандистською екосистемою, у якій державні та наближені до влади рф структури виконують взаємопов’язані функції – від фінансування і підтримки виробництва до міжнародної адаптації, дистрибуції та промоції. Це дає змогу інтегрувати кремлівські наративи в масовий аудіовізуальний контент і поширювати їх з-поміж різних аудиторій під виглядом культурних, документальних або авторських продуктів.
• На увагу заслуговує питання персональної відповідальності осіб, безпосередньо залучених до створення, продюсування, фінансування, дистрибуції та легітимізації російського пропагандистського аудіовізуального контенту. Попри застосування Україною санкцій щодо ІРІ та RT як елементів цієї екосистеми, більшість осіб, згаданих у звіті як учасники виробництва або просування таких продуктів, досі не внесені до санкційних списків. Йдеться, зокрема, про демидова павла андрійовича, колєснікова андрія івановича, ловейка дмитра геннадійовича, мединського володимира ростиславовича, мінаєва сергія сергійовича, уварова дмитра андрійовича, ципкіна олександра євгеновича, черкесову беллу мухарбіївну, яковлєву катерину, архіпову галину, сомова артема, кадирову наталю, поплавського клима, василевську лідію, алі-заде абаса, шаманову людмилу, некішева олега, гузя в’ячеслава, авілова олександра, бузуєва віталія, бурова михайла, кожакіну катерину, норкунайте олену, зоріна андрія, гусарова руслана, хрустальова дмитра, ліпатова володимира, пузирного кирила, балакірєва олексія та мещерякова антона.
• Через художні сюжети, образи «звичайних людей», нібито свідчення очевидців і зміщення акцентів кремль намагається пом’якшити сприйняття російської агресії, представити окупацію як «історичну справедливість» або «природний вибір» населення, а злочини держави-агресора – як наслідок дій України.
• Окрему загрозу становить поширення таких матеріалів у міжнародному інформаційному просторі. Поява російських пропагандистських аудіовізуальних продуктів на фестивалях, стримінгових платформах, в університетах, культурних центрах або на медійних майданчиках створює ефект «легітимності», що сприяє закріпленню антиукраїнських наративів як нібито альтернативної позиції. Лояльне або недостатньо критичне ставлення до такого контенту також сприяє його легітимізації: подібні продукти отримують відзнаки та публічне визнання, попри їх роль у просуванні російських пропагандистських наративів. Це може впливати на сприйняття війни іноземними аудиторіями, послаблювати розуміння природи російської агресії та знижувати довіру до позиції України.
• Тож російський пропагандистський аудіовізуальний контент потребує системного моніторингу, аналізу джерел фінансування, відстеження каналів дистрибуції та публічного розкриття зв’язків із державою-агресором. Водночас необхідно посилити роботу щодо встановлення персональної відповідальності осіб і структур, залучених до створення, фінансування, продюсування, дистрибуції та легітимізації такого контенту, зокрема шляхом розгляду можливості застосування до них санкційних обмежень. Окремого значення набуває ширша координація з міжнародними партнерами, платформами, культурними й освітніми інституціями, медіа та цільовими аудиторіями для запобігання легітимізації, обмеження поширення та зменшення впливу російських пропагандистських аудіовізуальних продуктів.

Далі наведені повні матеріали аналізу

   1.Інституційне забезпечення пропаганди

Виробництво пропагандистського візуального контенту рф не є хаотичним або суто творчим процесом, до якого залучені деякі автори чи незалежні студії. Це система, яка ґрунтується на державному фінансуванні, політичному кураторстві, мережі лояльних продюсерів і режисерів, а також використанні каналів міжнародної дистрибуції.

Автономна некомерційна організація «Інститут розвитку інтернету» (ІРІ) є одним з ключових операторів державного фінансування мілітаристського та антиукраїнського контенту. Організація підтримує проєкти, які транслюють вигідні кремлю наративи та адаптують їх до форматів, зрозумілих для масової аудиторії.

Ресурси: обсяги фінансування ІРІ демонструють, що одним з пріоритетів кремля є системне просування пропагандистських меседжів через масову культуру та медіаконтент. Згідно з відкритими даними, у 2024 році бюджет ІРІ становив 18,2 млрд рублів, у 2025 році збільшився до 25,4 млрд рублів, у 2026 році – до 25,96 млрд рублів, а на 2027 рік заплановано фінансування на рівні 26 млрд рублів. Частина цих коштів спрямовується на виробництво серіалів та фільмів, блогерські та інші масові формати, що дає змогу інтегрувати пропагандистські меседжі у щоденне споживання медіаконтенту та впливати на сприйняття аудиторії, не вдаючись до прямої політичної пропаганди.

Керівництво: організацію очолює олексій гореславський – колишній куратор суспільних проєктів адміністрації президента рф. Щодо нього застосовано міжнародні санкції за участь у підтримці та виправданні російської агресії проти України.

Політичне кураторство: стратегічний контроль над діяльністю ІРІ здійснює наглядова рада, очолювана першим заступником керівника адміністрації президента рф сергієм кирієнком. Це може свідчити про підконтрольність організації владі та її залученість до реалізації інформаційної політики держави-агресора.

Функція: ІРІ забезпечує фінансову підтримку виробництва «соціально значущих» серіалів, фільмів та іншого масового візуального контенту, через який кремлівські наративи можуть адаптуватися до культурних, розважальних або просвітницьких форматів. У такий спосіб пропагандистські меседжі подаються не як пряма політична агітація, а як суспільно важливий медійний продукт, інтегрований у щоденне споживання медіаконтенту.

Міжнародна мережа RT та її документальний напрям RT Documentary є ще одним ключовим елементом російської пропагандистської екосистеми. На відміну від ІРІ, який переважно фінансує виробництво, RT забезпечує міжнародну адаптацію, легітимізацію та поширення російських наративів під виглядом документального контенту, авторської журналістики або «альтернативного» погляду на події.

Ресурси: згідно з даними з відкритих джерел, у 2024 році RT отримав від уряду рф 28,6 млрд рублів. Загалом протягом 2025–2027 років на фінансування RT з державного бюджету рф передбачено 79 млрд рублів. Такі ресурси дають змогу підтримувати мовлення, виробництво документального контенту, у якому просуваються пропагандистські наративи, що робить RT одним з ключових інструментів зовнішнього інформаційного впливу держави-агресора.

Керівництво: RT очолює російська пропагандистка маргарита симоньян – одна з ключових фігур у системі зовнішнього інформаційного впливу рф. Як головний редактор вона забезпечує узгоджене просування кремлівських меседжів для різних аудиторій, зокрема їх адаптацію до міжнародного інформаційного простору.

Державний контроль: RT є державним медіаресурсом рф, що фінансується та контролюється російською владою, тож не може розглядатися як незалежний суб’єкт у сфері медіа.

Функція: RT та RT Documentary адаптують офіційні кремлівські меседжі до форматів документальних фільмів, авторських історій і псевдожурналістських матеріалів. Це дає змогу подавати пропагандистські наративи не як пряму державну агітацію, а як «альтернативний аналіз», «незалежне свідчення» або «людський вимір» війни.

Документальне мовлення: дирекцію документального мовлення RT очолює катерина яковлєва, яка також є генеральним продюсером фестивалю «RT.Док: Время Наших Героев».

Пул авторів: RT Documentary залучає лояльних до кремля режисерів і авторів, які системно працюють з темою війни проти України та створюють продукти, спрямовані на виправдання російської агресії, відбілювання дій окупаційних військ і формування співчуття до представників держави-агресора.

Попри застосування Україною санкцій щодо ІРІ та RT, більшість зазначених вище осіб, які безпосередньо залучені до створення пропагандистського контенту, а саме демидов павло андрійович, колєсніков андрій іванович, ловейко дмитро геннадійович, мединський володимир ростиславович, мінаєв сергій сергійович, уваров дмитро андрійович, ципкін олександр євгенович, черкесова белла мухарбіївна, яковлєва катерина, архіпова галина, сомов артем, кадирова наталя, поплавський клим, василевська лідія, алі-заде абас, шаманова людмила, некішев олег, гузь в’ячеслав, авілов олександр, бузуєв віталій, буров михайло, кожакіна катерина, норкунайте олена, зорін андрій, гусаров руслан, хрустальов дмитро, ліпатов володимир, пузирний кирило, балакірєв олексій, мещеряков антон – не включені до санкційних списків.

   2. Арсенал інформаційного впливу

Для просування потрібних наративів російська пропаганда використовує два основні формати: художнє кіно і серіали, а також псевдодокументалістику.

Художнє кіно та серіали виконують функцію підтримки легітимізації агресії на емоційному рівні – через прив’язку глядача до вигаданих персонажів і драматизованих сюжетів. Такий формат робить пропагандистські меседжі більш прийнятними для аудиторії, пом’якшує сприйняття російської агресії та відвертає увагу від відповідальності рф за війну проти України.

 «20/22» (2024)

Мета стрічки: перекриття реальної трагедії зруйнованого росіянами Маріуполя та витіснення доказів російських злочинів емоційною історією про «добровольця».

Пропагандистський наратив: серіал героїзує учасника російських окупаційних формувань, подає знищення Маріуполя як «визволення» та перекладає відповідальність за руйнування на захисників України.

До створення стрічки були залучені, зокрема, сімонов андрій, родімін денис вікторович, венес аристарх вікторович, кукушкіна любов, шевченков олексій володимирович, карпук володимир юрійович, кукарських дар’я, югов олександр, богдан дмитро, смирницький валентин георгійович, черданцев сергій, токарева вікторія, семашков лев, пегов семен володимирович, чуприн павло, солодко михайло, кармен хільда, полухін кирило олексійович, ликов олександр анатолійович, попова галина, есеналієв ринат, рябишев олександр, репенко олександр, кретов андрій, акопян григорій, першин сергій, лівінська ольга.

«Свідок» (2023)

Мета стрічки: створення ілюзії «незалежного європейського погляду» на події лютого 2022 року.

Пропагандистський наратив: образ бельгійського скрипаля використовується як фальшиве «зовнішнє засвідчення» нібито злочинів українських військових.

До створення стрічки були залучені, зокрема, бадалов карен, дьяченко олександр, низовська серафіма, мітрофанова софія, симченко анатолій, скрипач володимир, комаров олег, блохін дмитро, раков віктор, мичков василь, Cіу Олів’є, афанасьєва юлія, шувалов ілля.

«Крим» (2017)

Мета стрічки: нормалізація тимчасової окупації Кримського півострова.

Пропагандистський наратив: збройна агресія подається через романтичну історію як «безкровний природний вибір» населення, що має на меті легітимізувати тимчасову окупацію півострова.

До створення стрічки були залучені, зокрема, курцин роман дмитрович, лапова євгенія василівна, пиманов олексій вікторович, брагін володимир євгенійович, трубинер павло костянтинович, щербаков борис васильович, клімов володимир михайлович, комашко олексій олександрович, котельникова олена валеріївна, зверєв микита в’ячеславович та воляндо олег олегович.

Псевдодокументальні проєкти імітують формат журналістського розслідування, авторського дослідження або незалежного документального кіно, щоб просувати дезінформаційні наративи під виглядом фактологічного аналізу, «свідчень очевидців» чи альтернативного погляду на події.

«Донбас: правда під прицілом» (2026)

Мета стрічки: закріплення прокремлівської версії подій на тимчасово окупованих територіях України.

Пропагандистський наратив: відповідальність за руйнування та страждання цивільного населення перекладається з держави-агресора на Сили оборони України.

До створення стрічки були залучені, зокрема, Неан Крістель, Маттеї Уго, Килинч Ліана, Браяр Лоран.

«Росіяни на війні» (2024)

Мета стрічки: розмиття моральних і юридичних кордонів між державою-агресором та жертвою агресії.

Пропагандистський наратив: російські військові показані як «звичайні люди» або «жертви обставин», водночас про агресію рф проти України та відповідальність окупаційної армії за воєнні злочини не йдеться.

До створення стрічки були залучені, зокрема, трофімова анастасія, Принсип Корнелія, Блейк Саллі, Левассьор Філіпп, Шлімме Роланд, Бухафа Амін.

«Україна: вічне теперішнє» (2021)

Мета стрічки: формування у міжнародної аудиторії уявлення про Україну як нібито неспроможну державу.

Пропагандистський наратив: 30 років незалежності України подаються як історія начебто занепаду, хаосу і втрати суб’єктності, що переслідує мету делегітимізувати українську державність.

До створення стрічки були залучені, зокрема, лопатьонок ігор, Стоун Олівер, Ріон Шанель, деркач андрій, Маньянте Сімона.

«Україна у вогні» (2016) та «Відкриваючи Україну» (2019)

Мета стрічок: інтеграція російських наративів у західний дискурс через залучення іноземних публічних осіб.

Пропагандистські наративи: Революція Гідності трактується як «державний переворот», а Україна подається як держава, яка перебуває під «зовнішнім управлінням», що переслідує мету нівелювати її політичну суб’єктність і представити український державний курс як «результат зовнішнього впливу», а не самостійного вибору суспільства.

До створення стрічки були залучені, зокрема, Стоун Олівер, захарченко віталій, Піррі Роберт, Штайн Клер М., Дін Ванесса, Рейд Томмі, Бейкер Денсон, іванова олена, Дод Ментл Ентоні, Бек Хофманн Джон, марченко оксана, медведчук віктор.

«Крим. Шлях до Батьківщини» (2015)

Мета стрічки: легітимізація тимчасової окупації Криму та демонстрація сили кремля.

Пропагандистський наратив: порушення норм міжнародного права виправдовується «захистом» населення та «історичною справедливістю», а захоплення росією півострова подається як нібито вимушена дія.

До створення стрічки були залучені, зокрема, кондрашов андрій, краус сергій, емір-шах олександр, дьоміна ольга, поклонська наталія, ткачьов дмитро, макаренко андрій, комаров сергій.