Центр протидії дезінформації (далі – Центр) провів моніторинг російського сегменту інформаційного простору та інформаційного простору тимчасово окупованих територій України (далі – ТОТ України) за період з 01.03.2026 до 21.09.2026 з метою аналізу інформаційного супроводу підготовки рф до проведення псевдовиборів до державної думи на ТОТ України, зокрема виявлення механізмів організації незаконного виборчого процесу, його легітимізації та формування контрольованого інформаційного середовища.

Ключові висновки

• У період з 01.03.2026 до 21.09.2026 виявлено 29 370 релевантних публікацій, які безпосередньо стосуються підготовки та проведення псевдовиборів до державної думи рф на ТОТ України. Сукупна кількість переглядів цих матеріалів становить понад 44 млн.
• Заява диктатора в. путіна від 4 березня 2026 року про «першу участь» жителів так званих «історичних територій» у виборах до державної думи рф та доручення забезпечити умови для голосування стали основою для інформаційної легітимізації псевдовиборів на ТОТ України. У такий спосіб в. путін ще до офіційного початку кампанії представив незаконне голосування як «закономірний етап» включення тимчасово окупованих територій до політичної системи рф. Цей меседж надалі тиражували російські та окупаційні ресурси, подаючи проведення псевдовиборів як нібито офіційно визначений і незворотний процес.
• Інформаційне забезпечення псевдовиборів ґрунтувалося на багаторівневій системі поширення інформаційних повідомлень: федеральні актори формували первинні політичні сигнали; регіональні окупаційні структури забезпечували їх політичне та процедурне оформлення; місцеві адміністрації, партійні осередки й підконтрольні медіа адаптували повідомлення для конкретних громад; лояльні мережі сайтів і Telegram-каналів забезпечували їх масове тиражування. У рамках дослідження зафіксовано щонайменше 4,7 тис. інформаційних ресурсів, водночас основу кампанії становило обмежене коло первинних акторів, чиї повідомлення надалі багаторазово відтворювалися іншими ресурсами. Окрему роль у масштабуванні контенту відігравали мережа ZOV / Portal Kombat та псевдолокальні Telegram-мережі «Главное в…» і «Новое.Медиа».
• Тематично інформаційна кампанія охоплювала шість основних напрямів: імітацію політичної конкуренції та представництва ТОТ України у державній думі рф; безпекове оформлення виборчого процесу та застосування спеціальних процедур голосування; мобілізацію жителів ТОТ України до участі у псевдовиборах; формування виборчої інфраструктури та організаційне забезпечення голосування; «легітимізацію» включення ТОТ України до виборчого процесу рф і політичної системи росії; залучення «міжнародних спостерігачів» як зовнішнього контуру легітимізації. Найбільші частки припали на теми політичної конкуренції та представництва – 31,9% і безпекового оформлення процесу – 25,8%.
• Саме використання наративу «безпеки» для виправдання спеціальних процедур голосування та посиленого контролю стало особливістю інформаційного супроводу псевдовиборів. Дострокове й виїзне голосування, голосування поза приміщеннями дільниць і залучення силових структур подавалися як нібито необхідні заходи для захисту населення від «загроз» і «провокацій» з боку України. Така риторика представляла порушення принципу таємності голосування та розширення адміністративного контролю за жителями ТОТ України як «турботу про виборців».
• Під час основних днів псевдоголосування у відкритих джерелах встановлено щонайменше шістьох іноземців, яких російські та окупаційні ресурси представляли як «міжнародних спостерігачів» або електоральних експертів на ТОТ України. На тимчасово окупованій частині Луганщини це Фло Осрайник з Австрії, Ахмад Абдулазіз Каді з Кенії, Нідія Егремі з Мексики та Пабло Сальвадор Луїс Сепульведа Альєнде з Чилі; на тимчасово окупованій частині Донеччини – Милян Дамнянович із Сербії та Набіль Белкасс з Марокко. Їхню присутність і позитивні коментарі російські та окупаційні ресурси використовували для формування видимості зовнішнього підтвердження «прозорості», «безпеки» та «легітимності» псевдовиборів. 
• Динаміка поширення публікацій свідчить, що інформаційна кампанія розгорталася синхронно з ключовими етапами підготовки та проведення псевдовиборів. Найінтенсивніша хвиля припала на 18-20 вересня ц.р. – основні дні незаконного голосування, коли одночасно поширювалися повідомлення про відкриття дільниць, явку, безпекові інциденти, роботу «комісій», попередні результати та заяви «міжнародних спостерігачів».
• Проведення псевдовиборів до державної думи рф на ТОТ України є незаконним і не створює жодних правових наслідків. Водночас рф намагається представити цей процес як нібито звичайну виборчу процедуру та використовує його для подальшого нав’язування російських політичних і правових механізмів на тимчасово окупованих територіях України.

Етапи підготовки та проведення псевдовиборів

Підготовка та проведення псевдовиборів були побудовані як послідовне поєднання політичних рішень, партійної кампанії, розгортання виборчої інфраструктури, практичної організації голосування та інформаційного оформлення його результатів. Кожен етап мав власне інформаційне завдання: спершу обґрунтувати участь ТОТ України у виборах до державної думи рф, надалі продемонструвати готовність окупаційних структур провести голосування, під час основних днів голосування – забезпечити участь населення, а після завершення – легітимізувати оголошені результати.

Рис. 1. Основні етапи псевдовиборчої кампанії рф на ТОТ України

Динаміка інформаційного супроводу псевдовиборів

У період з 01.03.2026 до 21.09.2026 виявлено 29 370 релевантних публікацій, які безпосередньо стосувалися підготовки та проведення псевдовиборів до державної думи рф на ТОТ України. Сукупна кількість переглядів цих матеріалів становить понад 44 млн. Найбільший обсяг релевантних публікацій зафіксовано у вересні ц.р. – 14 099 публікацій, а також у серпні ц.р. – 4 074.

Рис. 2. Динаміка поширення публікацій щодо псевдовиборів до державної думи рф на ТОТ України

 

Поширення публікацій мало хвилеподібний характер і зростало нерівномірно, довкола ключових етапів псевдовиборчої кампанії. Найпомітніші сплески були пов’язані з політичними заявами, процедурними рішеннями, формуванням виборчої інфраструктури, переходом до практичного проведення незаконного голосування та оголошенням його попередніх результатів.

Перша хвиля формувалася на етапі політичного оголошення кампанії та попереднього партійного відбору. Її початком стала заява російського диктатора в. путіна від 4 березня 2026 року про «першу участь» жителів так званих «історичних територій» у виборах до державної думи рф та доручення забезпечити умови для проведення голосування. У такий спосіб він публічно закріпив намір поширити виборчий процес на тимчасово окуповані території України. Надалі активність підтримували повідомлення про попереднє голосування «єдиної росії», добір кандидатів і підготовку партійних структур до участі у псевдовиборах. У цей період російські ресурси просували тезу про нібито політичне представництво жителів ТОТ України у федеральних органах влади рф.

Друга хвиля припала на червень ц.р., коли псевдовибори були формально процедурно оформлені. Зростання кількості публікацій фіксувалося 16-17 червня ц.р. після призначення виборів і рішення цвк рф щодо проведення голосування на ТОТ України, а також 24 червня ц.р. – після затвердження спеціального порядку голосування. Найвищий денний показник до початку основних днів голосування зафіксовано 28 червня ц.р. – 342 релевантні публікації; ще 280 публікацій зафіксовано 29 червня ц.р. 

Третя хвиля сформувалася у серпні ц.р. та тривала до 13 вересня ц.р., коли акцент змістився від політичного й процедурного оформлення до практичної організації голосування. Публікації стосувалися механізму «Мобильный избиратель»¹, роботи проєкту «Информ УИК»², підготовки дільниць, діяльності підконтрольних рф «виборчих комісій», застосування дострокового голосування та залучення «міжнародних спостерігачів».

Четверта і найбільш інтенсивна хвиля припала на 14-21 вересня ц.р. та була безпосередньо зумовлена переходом кампанії до основних днів псевдоголосування. Після відносно помірних показників 14-17 вересня ц.р. (382, 376, 584 і 922 публікації відповідно) 18 вересня ц.р. зафіксовано абсолютний максимум – 3 346 матеріалів. Пік сформували масові повідомлення про відкриття й роботу «виборчих дільниць», перебіг голосування та явку, участь окремих груп населення, безпекові інциденти й спеціальні процедури, а також діяльність «виборчих комісій» і «міжнародних спостерігачів». Інформаційний потік 20-21 вересня ц.р. додатково підтримували повідомлення про підрахунок голосів, попередні результати, лідерство партій і кандидатів та заяви про нібито високу явку й легітимність процесу. 

Загалом динаміка поширення публікацій свідчить, що інформаційний супровід псевдовиборів розгорталася синхронно з адміністративними діями рф на ТОТ України. На ранніх етапах російські ресурси формували політичне обґрунтування участі тимчасово окупованих територій України у виборах, у червні ц.р. посилили інформування про процедурне оформлення незаконного голосування, а у серпні та вересні ц.р. зосередилися на практичній організації процесу та залученні населення. Така послідовність дозволила рф поступово перевести тему псевдовиборів з площини політичних заяв у площину нібито звичайної виборчої процедури, «нормалізувавши» у такий спосіб проведення нелегітимного голосування на ТОТ України.

¹«Мобильный избиратель» – російський виборчий механізм, який дозволяє громадянам голосувати на будь-якій зручній виборчій дільниці замість дільниці за місцем реєстрації.

²«Информ УИК» – офіційний проєкт цвк росії, спрямований на адресне інформування та оповіщення виборців про майбутні вибори.

Інформаційна інфраструктура кампанії

Інформаційна кампанія щодо псевдовиборів на тимчасово окупованих територіях України ґрунтувалася на багаторівневій системі поширення. Федеральні російські посадовці й установи формували первинні політичні сигнали; регіональні структури окупаційної влади адаптували їх для окремих територій; місцеві адміністрації, партійні осередки та підконтрольні медіа переносили повідомлення на рівень громад; лояльні Telegram-канали й мережі сайтів забезпечували їх масове тиражування.

У рамках дослідження зафіксовано щонайменше 4,7 тис. інформаційних ресурсів – сайтів, каналів, сторінок та акаунтів, на яких поширювалися пов’язані з висвітленням підготовки та проведення псевдовиборів на ТОТ матеріали. Водночас значна кількість залучених джерел не означає, що кампанія була децентралізованою. Аналіз маршрутів поширення свідчить, що її основу становило обмежене коло акторів, які створювали первинні повідомлення, тоді як більшість ресурсів забезпечувала їх подальше відтворення.

Для опису інформаційної інфраструктури кампанії залучених акторів і ресурси умовно згруповано за їхньою роллю у створенні та поширенні повідомлень. У розділі виокремлено чотири основні функції: формування первинних політичних сигналів на федеральному рівні; їх політичне та процедурне оформлення регіональними окупаційними структурами; адаптація повідомлень для аудиторії конкретних громад; масове тиражування через мережі сайтів і Telegram-каналів.³

³Цей поділ відображає функції учасників кампанії, які можуть перетинатися: окремі структури одночасно створювали власні повідомлення та поширювали матеріали інших джерел.

Первинний сигнал: федеральні офіційні актори

На найвищому рівні перебували в. путін, представники адміністрації президента рф, цвк рф і центрального керівництва «єдиної росії». Їхні заяви та рішення ставали первинними сигналами для подальшого поширення інформаційної кампанії. Зокрема, 4 березня 2026 року в. путін заявив про проведення виборів до державної думи рф на ТОТ України та доручив забезпечити необхідні умови для голосування, задавши у такий спосіб політичну рамку для подальшої організації виборчого процесу та його інформаційного висвітлення.

Федеральний рівень не обов’язково формував найбільшу кількість публікацій. Його роль полягала у створенні авторитетного для всієї російської інформаційної вертикалі сигналу, який надалі ретранслювали регіональні та місцеві актори. У такий спосіб проведення виборів на ТОТ України подавалося як офіційно визначений, незворотний і легітимний процес.

Після цього повідомлення втрачало виразну прив’язку до першоджерела. Його цитували російські медіа, окупаційні адміністрації, партійні представництва та «виборчі комісії», а відповідні матеріали з’являлися на місцевих сайтах і в Telegram-каналах. У такий спосіб заява федерального актора ставала основою для широкої хвилі регіонального контенту.

Регіональне розгортання: контрольовані окупаційною владою актори

На другому рівні перебували регіональні структури «єдиної росії», керівники окупаційних адміністрацій, представники створених рф органів влади та підконтрольні «виборчі комісії». Вони перетворювали загальні сигнали з москви на повноцінний регіональний порядок денний.

Партійні структури забезпечували політичне оформлення кампанії на регіональному рівні: адаптували загальноросійський порядок денний до конкретних тимчасово окупованих територій, просували кандидатів, яких позиціонували як їхніх «представників», та висвітлювали діяльність місцевих партійних організацій. Найактивнішим за масштабом подальшого поширення був осередок «єдиної росії» на тимчасово окупованій частині Луганської області. Широко тиражувалися також матеріали партійних структур на тимчасово окупованих частинах Донеччини, Запоріжжя і Херсонщини, а також у Севастополі.

Помітну роль на перетині федерального та регіонального рівнів відігравав д. мірошниченко – секретар луганського осередку «єдиної росії» та очільник «народної ради лнр». Він адаптував федеральні партійні рішення для регіонального контексту та контролював їх подальше поширення через структури «єдиної росії» на окупованій Луганщині.

Керівники окупаційних адміністрацій персоналізували інформаційну кампанію. Їхні заяви створювали готові інформаційні приводи, а персональні сторінки та канали ставали одними з початкових майданчиків для подальшого тиражування повідомлень. Найбільш активно в інформаційному просторі поширювалися заяви так званого очільника «днр» д. пушиліна. Помітне охоплення також мали повідомлення є. балицького, в. сальдо, с. аксьонова та      м. развожаєва. До формування відповідного порядку денного долучався і в.константинов – очільник підконтрольної рф «державної ради Республіки Крим». Їхні заяви систематично підхоплювали окупаційні медіа, Telegram-канали та інші лояльні ресурси.

Підконтрольні рф «виборчі комісії» переводили політичні повідомлення у процедурну площину. «Избирательная комиссия ДНР», «Избирательная комиссия ЛНР», «Избирательная комиссия Херсонской области», «Избирательная комиссия Республики Крым», «СевГорИзбирком» та інші аналогічні структури поширювали інформацію про реєстрацію кандидатів, організацію голосування, роботу дільниць, спеціальні процедури, перебіг підрахунку та попередні результати. Це створювало видимість звичайного й формально врегульованого виборчого процесу.

Інформаційне оформлення кампанії мало територіальні відмінності. У повідомленнях, орієнтованих на жителів окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, наголошувалося на «першій участі» у виборах до державної думи рф, майбутньому «представництві» та «завершенні політичної інтеграції». У матеріалах для аудиторії Криму й Севастополя, де створені рф окупаційні інституції вже тривалий час залучали населення до російських виборчих циклів, псевдовибори частіше подавалися як черговий плановий етап, підтвердження належності до «єдиного виборчого простору» та ознака стабільності окупаційного порядку. Йшлося не про інший статус цих територій, а про різну стадію інформаційної нормалізації російської окупації.

Отже, на регіональному рівні партійні структури забезпечували політичну рамку, очільники окупаційних адміністрацій – персональну легітимізацію, а «виборчі комісії» – процедурне оформлення кампанії.

Локалізація: пов’язані з окупаційною владою актори

На третьому рівні до кампанії долучалися місцеві партійні представництва, адміністрації міст і районів, посадовці, громадські організації та підконтрольні регіональні медіа. Їх основним завданням було адаптувати загальні політичні тези для аудиторії конкретного міста або громади.

Місцеві осередки «єдиної росії» переносили партійний порядок денний на рівень окремих населених пунктів через локальні зустрічі, заяви представників партії та матеріали про діяльність кандидатів. З-поміж найактивніших були представництва партії у Шахтарську, Хрестівці, Сіверськодонецьку, Сніжному, Кадіївці та Сорокиному. На завершальному етапі кампанії помітну активність демонстрували також ресурси «Единая Россия Севастополь».

Адміністрації міст і районів вбудовували тему псевдовиборів у повсякденний інформаційний потік. Матеріали про голосування розміщувалися на їх інфоресурсах поруч з повідомленнями про комунальні послуги, соціальні виплати, ремонти та місцеві заходи. Завдяки цьому політична кампанія набувала вигляду «звичайної частини життя» тимчасово окупованої громади.

До поширення інформаційних повідомлень залучався «Общероссийский народный фронт» (ОНФ) – російський громадський рух, створений за ініціативою в. путіна. Це дозволило розширити представленість кампанії за рамки офіційних державних і політичних акторів та подавати тези щодо проведення виборів на ТОТ України як нібито громадську ініціативу й прояв суспільної підтримки цього процесу.

Підконтрольні рф регіональні медіа — зокрема «Луганск 24», «ЛуганскИнформЦентр», «Оплот ТВ», «ЗаТВ», «Таврия», «РИА Новости Крым», «Крым 24», «Вести Крым», «СТВ. Севастополь» і «Миллет» – надавали партійним та адміністративним повідомленням вигляду журналістських матеріалів. Під час основних днів псевдоголосування вони забезпечували оперативне висвітлення відкриття дільниць, заявленої явки, голосування представників окупаційної влади, роботи «міжнародних спостерігачів», безпекових інцидентів і попередніх результатів. 

Масштабування: лояльні інформаційні мережі

На завершальному рівні до кампанії долучалися мережі сайтів і Telegram-каналів, які формально не виступали від імені окупаційної влади, але систематично відтворювали її порядок денний. Вони створювали враження, що тема псевдовиборів одночасно й незалежно висвітлюється великою кількістю місцевих медіа.

Помітним актором була проросійська мережа ZOV, яка є частиною екосистеми Portal Kombat. У дослідженому масиві вона була представлена групою регіональних сайтів, зокрема dnr-news.ru, donetsk-news.ru, lnr-news.ru, lugansk-news.ru, zp-news.ru, kherson-news.ru, crimea-news.com і sevastopol-news.com, які агрегували матеріали російських і проросійських акторів, окупаційних установ та Telegram-каналів. Вони забезпечували масове відтворення матеріалів без суттєвого редакційного опрацювання та збільшували кількість майданчиків, на яких одночасно з’являлися однакові повідомлення.

Паралельно повідомлення поширювали мережі та окремі Telegram-канали, оформлені як міські або регіональні медіа. Так, найвиразніші ознаки мережевої організації встановлено для каналів «Главное в…»: спільні контакти зворотного зв’язку, посилання на регіональні чати та неодноразове синхронне поширення ідентичних матеріалів. Канали «Новое.Медиа» використовували спільну редакційну самопрезентацію; у дослідженому масиві також зафіксовано майже одночасну публікацію однакових повідомлень на кількох регіональних майданчиках цього проєкту.

Рис. 3. Структура акторів та механізм поширення інформаційної кампанії

Тож інформаційна кампанія працювала як послідовний ланцюг акторів і ресурсів. Федеральні актори формували первинний політичний сигнал; регіональні структури надавали йому потрібного політичного та процедурного оформлення; місцеві актори адаптували повідомлення для конкретних громад; лояльні інформаційні мережі використовували розгалужену систему сайтів і Telegram-каналів для його масового повторення. Така модель дозволяла одночасно зберігати єдиний порядок денний і маскувати його під сукупність незалежних місцевих новин.

Під час основних днів псевдоголосування ця система працювала в режимі оперативного й синхронізованого висвітлення: повідомлення про відкриття дільниць, явку, безпекові інциденти, роботу «спостерігачів», підрахунок голосів і попередні результати швидко переходили від первинних акторів до сотень локальних та агрегаторних ресурсів.

Тематична структура інформаційної кампанії

Інформаційна кампанія довкола псевдовиборів до державної думи рф на ТОТ України охоплювала не лише повідомлення про дату та порядок голосування. російські й окупаційні ресурси послідовно висвітлювали політичні, організаційні та безпекові аспекти кампанії, формуючи цілісну картину нібито легітимного виборчого процесу. Тематичний розподіл публікацій показує, що найбільше уваги приділялося створенню видимості політичного представництва на ТОТ України, організації голосування та залученню населення до участі в ньому.

Рис. 4. Розподіл релевантних публікацій за темами

1. Імітація політичної конкуренції та представництва ТОТ України у державній думі рф

російські та окупаційні джерела активно висвітлювали так зване попереднє голосування «єдиної росії», висування кандидатів, партійні з’їзди, затвердження федеральних списків, реєстрацію кандидатів, формування одномандатних округів і результати голосування. Значну увагу приділяли кандидатам, яких позиціонували як представників тимчасово окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також АР Крим і м.Севастополь.

Повідомлення про кількість зареєстрованих кандидатів, участь кількох партій та дотримання процедур висування і реєстрації використовували для створення уявлення про виборчу конкуренцію та наявність політичного вибору. Обрання депутатів до державної думи рф подавали як нібито можливість для жителів ТОТ України впливати на рішення федерального рівня та «відстоювати інтереси» своїх територій. У такий спосіб інформаційна кампанія створювала ілюзію повноцінного політичного представництва жителів окупованих територій і їхньої участі у формуванні федеральних органів влади рф.

2. Безпекове оформлення виборчого процесу та застосування спеціальних процедур голосування

Проведення псевдовиборів на тимчасово окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей російські й окупаційні ресурси системно пов’язували зі «складною безпековою ситуацією». У повідомленнях наголошували на роботі силових структур, «захисті» дільниць і нібито загрозі «провокацій» з боку України. Такі тези використовували для обґрунтування незаконного голосування та представлення посилених заходів контролю як нібито необхідної складової виборчого процесу.

Після ухвалення цвк рф рішення про застосування спеціального порядку голосування підконтрольні ресурси роз’яснювали можливість дострокового та виїзного голосування, зокрема поза приміщеннями дільниць. Ці процедури подавали як спосіб нібито забезпечити жителям окупованих територій можливість проголосувати незалежно від безпекових і територіальних обставин. У такий спосіб відхід від базових демократичних вимог до виборчого процесу представляли як виправдану відповідь на наявні «загрози». Водночас застосування таких форматів зменшувало прозорість незаконного голосування та розширювало можливості адміністративного контролю за населенням.

У матеріалах щодо псевдовиборів на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополь безпекова тематика мала дещо інший акцент. Її частіше пов’язували з охороною громадського порядку, готовністю силових структур, захистом дільниць і запобіганням можливим атакам. Порівняно з повідомленнями, орієнтованими на окуповані частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, тут безпекову риторику використовували переважно для демонстрації нібито контрольованого, безпечного і штатного перебігу голосування. Отже, в обох випадках вона легітимізувала посилений контроль, однак використовувала різні способи його інформаційного обґрунтування.

3. Мобілізація жителів ТОТ України до участі у незаконних виборах

Цей тематичний напрям охоплював повідомлення, безпосередньо спрямовані на залучення жителів ТОТ України до псевдовиборів. російські та окупаційні ресурси роз’яснювали механізм «Мобильный избиратель», порядок зміни дільниці через портал «Госуслуги» та багатофункціональні центри, можливість подання заяви через «виборчі комісії», а також участі у достроковому голосуванні. Такі матеріали представляли незаконне голосування як просту й доступну процедуру незалежно від місця перебування людини.

Наприкінці серпня ц.р. та в першій половині вересня ц.р. цей напрям посилився через проєкт «Информ УИК», прямі заклики голосувати та повторне роз’яснення доступних форматів участі. У рамках проєкту члени підконтрольних рф «виборчих комісій» проводили поквартирні й подвірні обходи, під час яких повідомляли жителів про дату голосування, розташування дільниць і способи участі. Окупаційні ресурси представляли такі заходи як звичайне інформування населення.

У повідомленнях з тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополь більше акцентувалося на прямих закликах прийти на дільниці, показниках явки, демонстративному голосуванні представників окупаційної влади та подяках жителям за «активну участь». Голосування подавали як нібито громадянський обов’язок і продовження попередніх незаконних виборчих циклів рф.

4. Формування виборчої інфраструктури та організаційне забезпечення голосування на ТОТ України

Значну частину інформаційного супроводу підготовки до псевдовиборів становили матеріали про діяльність підконтрольних рф «виборчих комісій». російські та окупаційні ресурси повідомляли про формування одномандатних округів, визначення місць розташування дільниць, уточнення списків виборців, виготовлення бюлетенів, навчання членів «комісій» та порядок роботи дільниць у дні голосування.

Окремо висвітлювали технічне й логістичне забезпечення: підготовку приміщень, наявність обладнання, засобів зв’язку та резервного електроживлення, а також приймання заяв від виборців. У першій половині вересня ц.р. увага змістилася на готовність дільниць і роботу «комісій» напередодні та під час незаконного голосування.

Інформаційні акценти при цьому дещо відрізнялися. На тимчасово окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей значну увагу приділяли розгортанню й адаптації інфраструктури до російських виборчих процедур. У матеріалах з тимчасово окупованих АР Крим і м.Севастополь переважно демонстрували готовність уже сформованої системи дільниць і «комісій», подаючи її функціонування як усталену адміністративну практику.

Систематичне висвітлення організаційних заходів створювало враження звичного, планового і формально врегульованого голосування. Водночас воно «нормалізувало» присутність створених і контрольованих росією структур на ТОТ України та представляло їхню діяльність як нібито легітимне державне управління.

5. Легітимізація включення ТОТ України до виборчого процесу рф та політичної системи росії

У рамках цього тематичного напряму використовували дві взаємопов’язані інформаційні рамки. У матеріалах, орієнтованих на жителів тимчасово окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, псевдовибори подавали як «першу участь» цих територій у федеральному виборчому циклі рф після 2022 року. Наголос робили на «новому етапі» політичного життя, нібито набутті жителями рівних політичних прав і завершенні процесу «інтеграції» до російської державної системи.

У повідомленнях для аудиторії тимчасово окупованих АР Крим і м.Севастополь, де росія вже неодноразово проводила незаконні виборчі кампанії, переважали тези про належність до «єдиного виборчого простору», послідовність політичного курсу та звичність участі у виборах до державної думи рф. Голосування представляли не як початок нового етапу, а як чергове підтвердження нав’язаного росією наративу про «історичний вибір», зроблений у 2014 році, єдність з росією та стабільність установленого окупаційного порядку.

Попри відмінність цих інформаційних рамок, вони виконували спільну функцію – легітимізувати незаконне включення ТОТ України до політичної системи рф. Така риторика зміщувала увагу з незаконності голосування на його уявну політичну значущість і мала закріпити сприйняття окупації та її наслідків як нібито незворотних.

6. «Міжнародні спостерігачі» та зовнішній контур легітимізації

Окремим напрямом інформаційної кампанії стали публікації про залучення іноземців, яких російські та окупаційні ресурси представляли як «міжнародних спостерігачів». У матеріалах повідомляли про надсилання запрошень, можливі візити на ТОТ України та підготовку програм перебування під час псевдовиборів.

Участь іноземців заздалегідь подавали як доказ нібито відкритості та прозорості голосування. Окупаційні ресурси наголошували на готовності забезпечити їм доступ до дільниць і продемонструвати організацію процесу. У такий спосіб присутність «міжнародних спостерігачів» намагалися представити як начебто незалежне зовнішнє підтвердження «легітимності псевдовиборів» та використати для створення видимості їх міжнародного визнання.

Публікації про можливу присутність іноземних «спостерігачів» не обмежилися попередніми анонсами. Під час голосування Центр у відкритих джерелах ідентифікував деяких іноземців, яких російські та окупаційні ресурси представляли як «міжнародних спостерігачів» на ТОТ України. Їхню присутність активно висвітлювали не лише як елемент самого виборчого процесу, а й як джерело зовнішніх оцінок його «прозорості» та «легітимності».

На тимчасово окупованій території Луганської області окупаційна «виборча комісія лнр» повідомила про прибуття делегації у складі чотирьох іноземців: австрійського журналіста та публіциста Фло Осрайника, громадянина Кенії Ахмада Абдулазіза Каді, мексиканської журналістки Нідії Егремі та громадянина Чилі Пабло Сальвадора Луїса Сепульведи Альєнде. Їхню зустріч із керівництвом окупаційної «виборчої комісії» подавали як підготовку до спостереження за голосуванням 18-20 вересня ц.р.

При цьому інформаційна роль делегації не обмежувалася виключно демонстрацією присутності іноземців. Окупаційні ресурси систематично поширювали їхні позитивні оцінки організації голосування. 

Тож у випадку тимчасово окупованої частини Луганщини можна простежити послідовну комунікаційну модель: іноземців спочатку представляли як доказ міжнародної присутності та відкритості процесу, після чого їхні коментарі оперативно використовувалися для підтвердження ключових тез російського інформаційного супроводу виборів – про нібито їх прозорість, свободу волевиявлення, безпеку та підтримку подальшої інтеграції ТОТ до рф.

Водночас на тимчасово окупованій території Донецької області також фіксувалася присутність іноземців, яких російські та окупаційні ресурси представляли як «міжнародних спостерігачів» та електоральних експертів. Зокрема, у Маріуполі російські медіа висвітлювали роботу представника Сербії Миляна Дамняновича, який 18 вересня ц.р. відвідав щонайменше чотири виборчі дільниці. 

Ще одним учасником, чиї коментарі поширювалися з тимчасово окупованої частини Донеччини, став марокканський електоральний експерт Набіль Белкасс. Після відвідування виборчих дільниць він зазначав, що місцеві жителі приходять голосувати «з посмішкою» та нібито пишаються належністю до росії. 

Водночас щодо тимчасово окупованих територій Запорізької та Херсонської областей, а також АР Крим у відкритих джерелах не встановлено конкретних «міжнародних спостерігачів», чия фізична присутність на виборчих дільницях під час голосування 18-20 вересня 2026 року була б підтверджена. У Запорізькій та Херсонській областях окупаційні ресурси заздалегідь повідомляли про можливий приїзд «міжнародних спостерігачів» і готовність регіонів їх приймати, однак матеріали про перебіг голосування стосувалися переважно роботи місцевих громадських спостерігачів. Аналогічна комунікація фіксувалася і в Криму: ще на початку серпня ц.р. підконтрольні рф структури заявляли про готовність забезпечити роботу іноземних спостерігачів, однак 18 вересня ц.р. голова окупаційного «виборчкому» повідомив про їх відсутність на півострові. Отже, у цих регіонах тема міжнародного спостереження залишилася переважно на рівні попередніх анонсів, тоді як на тимчасово окупованих частинах Луганщини та Донеччини було зафіксовано конкретних іноземних учасників.

Загалом залучення «міжнародних спостерігачів» виконувало  передусім комунікаційну функцію в інформаційному супроводі псевдовиборів. Їхня фізична присутність на дільницях і подальші позитивні коментарі давали російським та окупаційним ресурсам можливість подавати власні оцінки виборчого процесу як такі, що нібито отримують підтвердження ззовні. При цьому акцент на походженні учасників з різних держав дозволяв формувати враження широкого міжнародного інтересу та підтримки. Їхні висловлювання надалі використовувалися для підкріплення вже сформованих російських тез про «прозорість», «вільне волевиявлення», начебто безпеку голосування та підтримку населенням інтеграції окупованих територій до рф. Тож статус «міжнародного спостерігача» фактично ставав інструментом надання тезам про перебіг псевдовиборів видимості незалежної зовнішньої оцінки.