#ЦПД_аналізує передумови поведінки самопроголошеного президента Білорусі в контексті його особистої участі в повномасштабній війні проти України.
В наступальних планах путіна Білорусь має ключове геополітичне значення. Контроль над білоруською територією забезпечує росії зручні сухопутні виходи на кордони з Україною, Польщею, Латвією та Литвою. Розвинуті транспортна мережа, промисловість і машинобудування суттєво підвищують апетити кремля.
Тривалий час білоруському керівництву вдавалося в своїх фінансових інтересах імітувати союзництво з москвою та все ж при цьому зберігати політичну віддаленість. Ще в 2019-2020 роках Лукашенко намагався в реальності впровадити багатовекторну геополітику та налагодити відносини з США. Але в останні роки путін припинив імітацію активності та започаткував процес реального поглинання Білорусі.
Протести в серпні 2020 року ледь не демонтували режим Лукашенка та призвели до втрати його легітимності перед Заходом. Такою дестабілізацією скористалися російські спецслужби, які фактично зробили з нього маріонетку. Про це свідчить стрімкий кар’єрний зліт Олександра Вольфовича, якого в січні 2021 року Лукашенко призначив державним секретарем ради безпеки РБ.
Особливість кар’єри Вольфовича, вихідця з Татарстану та спадкового військового, полягає в тому, що він випускник 2008 року Військової академії генштабу рф – кадрової кузні ГРУ. Саме після неї він стрімко почав набирати вплив та фактично став білоруським «гауляйтером», перебуваючи одночасно «государевим оком» Лукашенка над усіма силовими структурами та «кремлівським наглядачем» за усіма справами самопроголошеного президента Білорусі.
Також Вольфович напряму працює з Патрушевим, через що значна частина білоруських силових структур керуються з Москви. Вольфович не підпорядковується Лукашенку, а реалізовує військову стратегію Кремля.
Через ресурсне виснаження окупантів від вторгнення в Україну, російські спецслужби штучно посилюють ескалацію напруження навколо Білорусі. Нині вони намагаються відкрити «другий фронт» проти України. Основою легенди для вторгнення є міф про плани Польщі щодо загарбання західних регіонів України.
Вольфович став і головним лобістом втягування білорусів у м’ясорубку війни. Він зацікавлений у дестабілізації Білорусі для загарбання влади спільно з російською агентурою. Втягнення білорусів у військові дії остаточно означатиме російську окупацію Білорусі.
Деякі аналітики зазначають охолодження у ставленні до Лукашенка з боку путіна, яке пов’язують із «недостатньою реалізацією цілей, призначених москвою перед початком війни». А в якості компенсації військової поразки в Україні розглядають приєднання Білорусі до росії із збереженням формальної державності.
В нинішніх умовах Захід не гарантуватиме самопроголошеному президенту Білорусі особисту безпеку, але й точно не знищить його. А от Москва залишилася єдиним ворогом, здатним відсторонити його від управління країною. Саме тому Лукашенко одночасно «випалює громадянське суспільство від прозахідної ідеології» та «чистить кремлівські кадри у вищих силових ешелонах влади».
Таким чином, повністю нерозкрита інтрига «звідки на Білорусь збиралися нападати» змінилася на «де і навіщо буде військове вторгнення Білорусі в Україну». Зміна риторики самопроголошеного президента Білорусі Лукашенка https://t.me/CenterCounteringDisinformation/1793 свідчить про його залежність від волі путіна. І провідником цієї волі в Білорусі є держсекретар ради безпеки країни.
Отже, для розуміння білоруських подій першочергово потрібно стежити не за висловами Лукашенка, а за діями та висловлюваннями Олександра Вольфовича. Саме він поступово нагнітає неминучість військового сценарію щодо України, щоб підготувати населення до участі в непопулярній війні.
У разі надзвичайної ситуації, президентські повноваження в Білорусі мають перейти до Радбезу. Отже, Лукашенко виправдано переживає за своє особисте життя і цілісність своєї родини, а також за збереження власної автократії.
