Причиною чергового конфлікту за участю росії, який розпочався на берегах Дністра понад три десятиліття тому і досі перебуває в замороженому стані, стало, з одного боку, небажання молдован жити під крилом москви, а з іншого – небажання росії відпускати тих, кого вона вважала невід’ємною частиною «русского міра».
На хвилі параду суверенітетів радянських республік наприкінці 1980-х, місцеві еліти Молдавської республіки бажали повної незалежності від москви, пов’язували своє майбутнє з Бухарестом і навіть розглядали плани інтеграції Молдови до складу Румунії. Проте частина країни – Придністров’я (регіон Молдови на лівому березі Дністра і невеликий анклав на правому), яке традиційно орієнтувалося на росію – виступило проти цього та за збереження економічних і політичних зв’язків з радянським центром. Значним важелем впливу стала присутність у Придністров’ї радянської 14-ї армії, на яку опиралася місцева влада.
До березня 1992 року влада Молдови намагалася вирішити конфлікт шляхом домовленостей із сепаратистами, але москві такий перебіг подій був не потрібний. Початком бойових дій став напад придністровських сепаратистів на міліцейський відділок у Дубоссарах 2 березня 1992 року. Після цього збройні сили Республіки Молдова розпочали спецоперацію, яка за кілька днів переросла в повномасштабну війну з використанням артилерії, танків і літаків. У ситуацію активно втрутився кремль, надавши сепаратистам стрілецьку зброю та важку техніку за підтримки регулярних підрозділів 14-ї російської армії. При цьому, сепаратистам протидіяли лише регулярні частини молдовської міліції та добровольці, озброєні легкою зброєю. Активні бойові дії тривали по червень 1992 року і завершились найгарячішою фазою збройного протистояння – битвою за місто Бендери. На початку липня росія почала активно тиснути на керівництво Молдови, вимагаючи припинити бойові дії та розпочати переговори із сепаратистами, погрожуючи в іншому разі повномасштабним вторгненням і килимовими бомбардуваннями. 21 липня 1992 року в москві підписали угоду про припинення вогню, а 25 серпня 1991 року сепаратисти в Тирасполі проголосили «Придністровську молдавську республіку», яка не була визнана світовою спільнотою і стала поряд з іншими жертвами російського імперіалізму – такими невизнаними сепаратистськими утвореннями, як Абхазія, Південна Осетія та Нагірний Карабах. Водночас, згідно з молдовським законодавством, Придністров’я має статус автономного територіального утворення, яке є частиною Республіки Молдова, але по суті не підконтрольне офіційному Кишиневу.
Таким чином, придністровський конфлікт перейшов у заморожену фазу, а російська 14-та армія залишилась черговим «миротворчим контингентом» на пострадянському просторі. Внаслідок конфлікту з березня по липень 1992 року в бойових діях з обох боків загинули більш як 1200 військових та від 316 до 637 мирних мешканців, десятки тисяч громадян були вимушені залишити свої домівки і стати біженцями.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що конфлікт у Придністров’ї був потрібний москві винятково для того, щоб відірвати Молдову від Румунії та створити в цій частині Європи постійну гарячу точку, яку вони зможуть контролювати та використовувати для дестабілізації. Шляхів реінтеграції Придністров’я та повернення регіону до складу країни поки не знає ніхто. Молдова не має для цього військових сил, водночас і у кремля через війну з Україною не вистачає ресурсів для повного поглинання Молдови.
Проте, з початку російського вторгнення в Україну, загроза бути залученою до конфлікту стає для Молдови дедалі реальнішою. Наразі експерти НАТО спростовують безпосередню загрозу втягнення Молдови у війну, проте російське військове командування не приховує, що розглядає територію підконтрольного утворення як потенційний плацдарм для захоплення півдня України та з’єднання цих територій з Придністров’ям. Адже хоч на території невизнаної республіки розташовано не більше 1500 російських військових, вони можуть забезпечити безперешкодний прохід на територію Молдови додаткових військ і техніки. Не виключається, що росія пішла на дестабілізацію східних районів Молдови, щоб змусити частину українських сил передислокуватися із нинішніх зон бойових дій до своїх південно-західних кордонів для їхньої охорони. Провокаційні російські обстріли об’єктів в Одеській області з території Придністров’я у квітні 2022 року тому підтвердження. Напругу підігріває Президентка Молдови Мая Санду, яка для мирного вирішення придністровського конфлікту вимагає вивести російські війська з Придністров’я. Варто зауважити, що загрози для України з боку Придністров’я оцінюються військовим командуванням України як можливі, але Сили оборони готові до їх знешкодження.
Отже, як і понад 30 років тому, невизнане Придністров’я, штучно створене кремлем, залишається дестабілізуючим чинником як для Молдови, так і для України.
