Все, до чого торкається російська воєнщина на міжнародній арені, перетворюється на розруху і страждання, як би вони це не називали – «миротворчі місії», «спеціальні операції» чи «допомога братнім народам». Щоб «приєднати» собі ще хоча б клаптик території, московія-росія від середини XVI століття й до сьогодні брала безпосередню участь у принаймні 75 різноманітних війнах, конфліктах і військових операціях.
Розглянемо лише найрезонансніші конфлікти за участю росії у ХХ–ХХІ століттях, які так чи інакше стали каталізатором нинішньої ситуації в Україні.
Радянсько-українська війна 1941–1953 років.
Заснована у 1929 році полковником армії Української Народної Республіки (УНР) Є. Коновальцем Організація Українських Націоналістів (ОУН) стала провідною антимосковською силою в Україні, головною метою якої було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до срср і для захисту місцевого населення від окупаційного свавілля ОУН почала створювати збройні загони. У відповідь на спротив комуністичному режиму репресивною машиною кремля було арештовано та страчено від 16 до 35 тисяч оунівців. Водночас питання вибору тактики боротьби обумовило протиріччя між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів. 10 лютого 1940 року це призвело до розділу організації на дві частини: ОУН під проводом А. Мельника з поміркованішою позицією та ОУН(б) С. Бандери – прихильника революційної боротьби за незалежність.
Символічною датою створення УПА прийнято вважати 14 жовтня 1942 року, коли на спеціальній військовій конференції ОУН було ухвалено рішення про початок формування повстанських відділів, які згодом отримали назву Українська повстанська армія. У перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання, а 30 червня 1941 року проголосила у Львові Акт відновлення Української держави. Проте керівництво нацистської Німеччини спростувало Акт, до 1,5 тисячі оунівців опинилися за ґратами, а сам Бандера з липня 1941-го до кінця 1944 року перебував у концтаборі. Однак це лише активізувало спротив підрозділів УПА нацистським військам, які внаслідок 75 великих боїв у період літа-осені 1943 року втратили понад 3 тис. солдатів і офіцерів.
Після вигнання нацистських окупантів з України головним ворогом УПА знову стала радянська влада. Одна з найбільших битв УПА з регулярними радянськими частинами відбулася 21-25 квітня 1944 року в урочищі Гурби на межі Рівненської й Тернопільської областей, де 4-5 тис. бійців УПА протистояли 30 тис. радянських солдатів, підтримуваних артилерією і танками, та знищили понад 900 із них. Резонансною подією був напад на конвой командувача першим Українським фронтом М. Ватутіна, в результаті чого генерал помер у київській лікарні. У відповідь НКВС почало широкомасштабні каральні операції, що супроводжувалися арештами та розстрілами. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами срср було репресовано понад 500 тис. українців. З метою нейтралізації українського визвольного руху на заході України 21 жовтня 1947 року була проведена операція «Захід», під час якої до Казахстану та віддалених районів Сибіру депортували понад 78 тис. «неблагонадійних» осіб.
З вересня 1949-го УПА перейшла до тактики збройної боротьби в підпіллі, яка тривала до середини 1950-х років. Підпіллям ОУН(б) і УПА у 1944–1956 роках на території України вчинено біля 14 тис. збройних нападів та знищено понад 30 тисяч окупантів. А одним із останніх битв УПА став бій з військами НКВС з метою блокування радянської військової колони, що рухалася до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року.
Ставлення до УПА українського суспільства значною мірою формувалось під впливом радянської, а пізніше російської пропаганди і коливалось між осудженням та вихвалянням. Проте
після Революції гідності, коли стали публічними архівні матеріали щодо діяльності УПА, в українському суспільстві почало переважати визнання їхніх заслуг. Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України, з 2018 року – учасників бойових дій. 4 жовтня 2018 року Верховна Рада запровадила вітальне гасло ОУН та УПА «Слава Україні! – Героям слава!» як офіційне вітання у Збройних силах України та Національній поліції.
Отже, діяльність УПА стала реальним проявом визвольного руху періоду національної революції 1917–1921 років та маркером формування потужної бази для подальшої боротьби проти радянського режиму.
Логічним продовженням боротьби УПА став український дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х, що призвело до справжньої незалежності України.
Центр протидії дезінформації підготував лонгрід на тему: Чим пам’ятна десята річниця Революції гідності? Детальніше – за посиланням: https://cpd.gov.ua/main/chym-pam%CA%BCyatna-desyata-richnyczya-revolyucziya-gidnosti/
