Коли в якійсь підконтрольній росії країні народ намагається змінити на краще своє життя, завжди з’являються російські війська, аби довести, що це неможливо.
Так трапилось і з Угорщиною, де 67 років тому, з 23 жовтня до 11 листопада 1956 року, відбулося повстання проти комуністичної диктатури.
Після закінчення Другої світової війни у 1945 році, згідно з положеннями Варшавського договору в Угорщині залишився окремий корпус радянських військ з 30 тисяч вояків, що давало можливість кремлю тримати під контролем політичну ситуацію в країні. Комуністична верхівка, яка пройшли сталінську школу, за короткий час зуміла повністю захопити владу в країні та розпочала репресії проти опозиції, що і підготувало протестне середовище для повстання 1956 року.
Каталізатором подій в Будапешті стала оприлюднена таємна доповідь, що розвінчувала культ сталіна, з якою 25 лютого 1956 року на ХХ з’їзді кпрс виступив лідер країни м. хрущов, його найближчий сподвижник. Почуте настільки приголомшило угорців, що внутрішньопартійна боротьба між сталіністами і прихильниками реформ, яка розгорнулася після смерті сталіна у 1953 році, досягла піку. Спровоковані угорськими сталіністами репресії, зокрема проти прем’єр-міністра І. Надя, який проголошував реформаторські погляди, призвели до зростання політичної активності серед студентства й інтелігенції, які несподівано знайшли підтримку робітничого класу.
23 жовтня на Парламентській площі Будапешта пройшла 200-тисячна студентська демонстрація. Серед іншого, активісти вимагали вивести радянські війська, провести вільні вибори, здійснити економічні реформи і повернути до влади І. Надя. Протестанти захопили радіо і повалили гігантський бронзовий пам’ятник сталіну. Подальші події розвивалися стрімко. 25 жовтня служба безпеки відкрила вогонь по мирному натовпу, що спровокувало насилля у відповідь. Начальник міліції Будапешта Ш. Копачі перейшов на бік повстанців, а угорські солдати відмовлялися боротися з активістами й роздавали співвітчизникам зброю. По всій країні руйнували пам’ятники комуністичним вождям, демонтували червоні зірки та розправлялися з таємними агентами спецслужб.
Цього партійне керівництво срср не могло допустити і з 26 жовтня почало вводити до Угорщини додаткові війська, які 4 листопада увійшли до Будапешта, захопивши основні стратегічні об’єкти, аеродром і будівлю парламенту. Угорські події не обійшлися без боїв і великої крові. Командувач введенням військ маршал І. Конєв застосував ту ж саму тактику, яку використовував під час штурму Берліна: кинув на вузькі вулиці великого міста масу танків, які повстанці закидали «коктейлями Молотова» і обстрілювали з верхніх поверхів будівель. Збройний опір тривав до 11 листопада, коли повстання було придушене радянськими військами. За три дні загинули 2 652 угорця, втрати радянської армії за офіційними даними склали 669 убитих, 51 зниклих безвісти і 1 540 поранених. Понад 200 тисяч угорців були змушені рятуватись втечею до Австрії. З 11 листопада розпочались масові арешти і репресії угорців, з грудня 1956 року до літа 1961-го в Угорщині повісили 341 людину, 26 тисяч чоловік засудили.
Попри те, що радянська пропаганда не втомлювалася повторювати, що події в Угорщині – заколот, здійснений під орудою Заходу, знаходились люди, які під загрозою репресій підтримали угорську революцію, започаткувавши нове покоління дисидентів. За протести проти придушення Угорської революції в срср було засуджено майже 200 людей, зокрема і З. Гамсахурдіа – майбутній перший президент незалежної Грузії. Для жителів радянської України спроба угорців завоювати незалежність від росії стала каталізатором українського визвольного руху. Серед українців найбільше «не мовчало» Закарпаття, що й не дивно, враховуючи його географічне положення і величезну кількість арештованих угорців у місцевих тюрмах. «Відголоски» угорського повстання вплинули на проголошення української незалежності, адже українські комуністи, голосуючи 24 серпня 1991 року за незалежність, панічно боялися силового сценарію, як то було під час угорської революції 1956 року.
Угорці дуже пишаються цієї славною сторінкою своєї недавньої історії, авжеж це було перше повстання проти московського панування в соціалістичному таборі. Далі були Празька весна 1968 року, польська «Солідарність» 1980-го, розпад срср на початку 1990-х, але такий завзятий і кривавий спротив москві, як у 1956 році в Будапешті, повторюється, на жаль, в сучасній Україні.
Тож, одним із парадоксів світової боротьби з російським неоколоніалізмом є сучасна позиція Будапешта, який мав би бути на передовій проти московської експансії поруч із Варшавою, Прагою та Братиславою. Однак ми спостерігаємо цілком протилежне – Угорщина залишається майже єдиним другом путіна в Європі та прихильником його агресії проти України, який загрожує знищенням української ідентичності як такої.
