Поки росія «допомагала» іншим країнам у втраті суверенітету і підсилювала сепаратистські настрої, у самій країні чеченський народ намагався отримати незалежність, що спровокувало чергову жорстоку війну.
Перша чеченська війна 1994–1996 рр. пов’язана з глибокими змінами у світі, розвалом радянського союзу, соціально-економічними та політичними суперечностями між федеральним центром і регіонами.
Передумовами до чеченських подій стала активізація націонал-патріотичних рухів у різних республіках напередодні розпаду радянського союзу. Однією з подібних організацій Чечено-Інгушської Автономної Республіки став створений у 1990 році Загальнонаціональний конгрес чеченського народу (ЗКЧН) на чолі з генералом Джохаром Дудаєвим, який ставив своїм завданням вихід Чечні зі складу срср.
Після розпаду срср у грудні 1991 року новообраний президент Дудаєв оголосив про вихід Чечні зі складу російської федерації, у грудні того ж року Чечено-Інгушська АРСР юридично припинила своє існування і фактично стала незалежною, але юридично не визнаною ніким державою.
У відповідь на це весною 1993 року в Чечні за фінансової підтримки кремля в північних районах республіки була сформована збройна антидудаєвська опозиція, яка активізувала протиріччя між Дудаєвим і парламентом та влітку 1994 року спровокувала бойові дії з вірними Дудаєву силами, а 26 листопада 1994 року здійснила невдалу спробу захоплення Грозного. Після розгрому антидудаєвських сил росіяни, які потрапили в полон, підтвердили плани спецслужб рф здійснити захоплення Чечні саме силами чеченських військових формувань, щоб це виглядало як внутрішнє чеченське протистояння.
Після провалу спроб повалити Дудаєва з допомогою чеченської опозиції, керівництво рф прийняло рішення про проведення великомасштабної військової операції. Таким чином кремлівська влада намагалась не допустити відокремлення Чечні від росії і призначити такий уряд, який би повністю підкорявся москві.
11 грудня 1994 року президент рф Б. Єльцин підписав указ про проведення військової операції в Чеченській республіці і того ж дня підрозділи міністерства оборони росії увійшли на територію Чечні, наступаючи по трьох напрямках — дві групи з північної Осетії і одна з Дагестану. З російської сторони у війні були задіяні бронетанкові, ракетно-артилерійські, мотострілецькі, повітряно-десантні, авіаційні сили, а також підрозділи і частини МВС та спецназу.
Приймаючи таке рішення, керівництво росії було впевнене у швидкому усуненні президента Д. Дудаєва та відновленні в Чеченській республіці «конституційного порядку». Адже 30-40 тис. чоловікам особового складу федеральних військ (з ускладненням ситуації поступово збільшилось до 100-120 тис. військових) протистояло створене Дудаєвим «ополчення», яке нараховувало до 15 тис. чол. За планом кремля передбачалось до 13 грудня захопити Грозний, а до 19 грудня взяти під контроль всю територію республіки. Проте відчайдушний спротив чеченців настільки сплутав російські плани, що лише після тижневої серії масованих авіабомбардувань та ракетних і артилерійських обстрілів, що призвели до загибелі тисяч мирних жителів, вони наважилися в новорічну ніч 31 грудня на потужний штурм чеченської столиці з чотирьох напрямків. Однак російські бронеколони були зупинені та блоковані чеченцями у різних районах Грозного і до 3 січня російські сили були майже знищені, а решта здалася в полон. Проте наступний штурм Грозного, який розпочався 7 січня, 6 березня закінчився взяттям столиці Чечні. За неповними оцінками російських правозахисників, унаслідок бойових дій у Грозному загинуло близько 35 тисяч мирних жителів, зокрема 5 тисяч дітей, 10-12 тисяч російських солдат і 600 чеченських військовослужбовців. Для встановлення військового контролю над всією територією Чечні, фронтова авіація рф проводила масовані бомбардування чеченських населених пунктів і сіл Інгушетії, але досягла певного успіху лише у рівнинній Чечні – на гористій місцевості значного успіху досягти не вдалось. Після успішної атаки підрозділів Ш. Басаєва на Будьоновськ російське керівництво під тиском міжнародної спільноти було змушене погодитись на переговори з чеченською стороною. 31 серпня 1996 року в Хасав’юрті було укладено мирну угоду, згідно з якою російські війська до 31 грудня 1996 року мали повністю вийти з Чеченської Республіки Ічкерії.
Тож, попри певні військові успіхи і взяття Грозного, підсумком Першої чеченської війни стало виведення російських військ з Чечні і фактичне визнання її незалежності. Втрати російської армії склали до 80 тис., жертвами серед мирного населення Чечні стали до 120 тис. вбитими та 240 тис. пораненими.
Російські військові і кремлівська влада зазнали від чеченських військ передусім моральної поразки, адже під впливом світової спільноти та внутрішніх протестів опозиції й народу рф була змушена піти на принизливі умови миру.
Далі буде…
