Довготривала робота російської пропаганди та міфічні навчання на кордоні з іншою незалежною державою можна назвати для кремля одними з улюблених механізмів початку війни.
15 років тому, у серпні 2008 року, сталася російська агресія проти Грузії, яку у світі називають П’ятиденною війною або війною 888, а росіяни – «операцією з примушення до миру».
На той момент Південна Осетія – автономна область у складі Грузії – в 1992 році втратила фактичний контроль над регіоном. У червні 1992 року президент Грузії Е. Шеварднадзе підписав з південними осетинами угоду про припинення вогню, після чого на території Південної Осетії були розгорнуті миротворчі сили з грузинських, осетинських і російських військових. Грузинські й осетинські селища, з яких складається Південна Осетія, потопали в міжетнічних вбивствах і залякуваннях, адже багато грузинів вважали етнічних осетин зрадницькою «п’ятою колоною», тоді як їхня країна боролася за свободу від росії. Проблема статусу Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо з липня 2008 року, коли південноосетинські сепаратисти почали активно обстрілювати грузинські села, а грузинським військовим доводилося відкривати вогонь у відповідь.
У ніч на 8 серпня 2008 року Грузія заявила про черговий обстріл грузинських сіл з боку невизнаної республіки та про кілька провокацій проти офіційної влади. Після цього у Тбілісі анонсували відновлення конституційного порядку і вранці 8 серпня грузинська армія зайняла більшу частину Цхінвалі – головного населеного пункту Південної Осетії. Російські війська миттєво втрутилися в цей внутрішній конфлікт і відповіли бомбардуванням грузинських місць, військової бази та об’єктів цивільної інфраструктури, а також задіяли свої військово-морські сили. Маючи перевагу в особовому складі й техниці (85 тисяч росіян проти 28 тисяч грузинських військових) у наступні кілька днів російська армія витіснила грузинські сили з Південної Осетії і вторглася в Грузію, вклинившись у Кодорську ущелину. Морська піхота Чорноморського флоту зайняла головний порт Грузії «Поті» та знищила на рейді всі грузинські катери і кораблі, які мали військове значення, включаючи судна прикордонників. Окремим фронтом виступили проросійські сепаратисти з Абхазії. 10 серпня у Тбілісі заявили про відведення військ із Цхінвалі та одностороннє припинення вогню, а 12 серпня президент М. Саакашвілі підписав план перемир’я, запропонований Євросоюзом, головними пунктами якого було остаточне припинення вогню та повернення сторонами конфлікту військ на свої бази. Незважаючи на це, російські війська продовжували активно просуватися вглиб грузинської території – були зайняті міста Горі і Сенакі, перерізана стратегічна дорога, яка з’єднувала західну та східну Грузію. 26 серпня кремль визнав «незалежність» Абхазії та Південної Осетії, водночас російські війська залишалися на території Грузії, що суперечило мирному плану
Де-факто війська рф і досі перебувають на території самопроголошених республік, залишаючись фактором впливу на внутрішню та зовнішню політику Грузії. Втрати російської сторони внаслідок війни з Грузією точно невідомі, але повідомлялось, що російські військові втратили 67 осіб, грузинські – 170. Понад 30 тисяч грузин вигнали з Південної Осетії й вони досі не можуть повернутися до своїх домівок.
Отже, П’ятиденна війна забрала сотні життів, позбавила домівок тисячі людей і залишила обидві території в стані замороженого конфлікту. Все говорить про те, що кремль готував окупацію значно більшої частини Грузії, або ж повну окупацію і тільки втручання світової спільноти не дозволило цим намірам здійснитися. Водночас, на фоні політичного протистояння через поразку у війні, у жовтні 2012 року партія Саакашвілі програла парламентські вибори проросійській партії «Грузинська мрія», яка проводить курс на покращення відносин з рф, що лише поглибило політичний конфлікт.
Отже, конфлікт у Грузії став проявом довготривалої агресивної зовнішньої стратегії кремля, а черговою мішенню в лютому 2022-го стала Україна. До речі, у 2008 р. українська влада, хоч і не досить впевнено, засудила дії рф і допомагала Грузії системами ППО та спеціалістами. З іншого боку, проросійські сили в парламенті не хотіли мати тертя з кремлем і не голосували за визнання росії агресором.
Демократичні зміни в країні повернули солідарність українців з народом Грузії і наближають перспективи відновлення її територіальної цілісності. Недарма Президент України В. Зеленський висловив переконання, що перемога України у війні зупинить поширення російської агресії й убезпечить інші народи «від того, що переживаємо ми – і Україна, і Грузія, і Молдова». Цікаво, що грузини не вибачили росії приниження 2008 року і частина з тих, що воювали у Серпневій війні, зараз добровольцями наближають визволення України, а разом з ним і визволення окупованих частин Грузії, Молдови, Азербайджану…
