Справжні цілі вторгнення росії в Україну.
Розвиток подій на фронті робить очевидним, що бойові дії проти України є лише частиною масштабного плану з переформатування світу, а не захист мирних мешканців ДНР і ЛНР, як заявляли раніше в кремлі.
Аналіз військового, дипломатичного та економічного аспектів російсько-українського протистояння свідчить про наступне:
По-перше, росія передбачала і заздалегідь готувалася до запровадження західних санкцій, підшукувались альтернативні канали переорієнтації імпорту-експорту продукції на азійські та африканські ринки збуту, готувалась власна програма імпортозаміщення. Мета росії цілком зрозуміла — поставити під контроль можливості альтернативних поставок газу на європейський ринок і спробувати перешкодити зростанню експорту зрідженого газу з Катара. За рахунок масштабних інвестицій москви (25 млрд. дол.) розпочато будівництво першої атомної станції Єгипту в Ель-Дабаа.
Аналогічна схема сучасної політики рф щодо формування груп підтримки була реалізована в ході «африканського треку». Росія за підтримки Китаю заявила про фінансування будівництва АЕС в Нігерії, Гані, Замбії, Кенії, Судані, Марокко та Руанді. Це означатиме багаторічну жорстку прив’язку цих країн до рф, зокрема політичну. І не дивно, що лише половина країн Африки проголосувала за резолюцію ГА ООН на підтримку України.
По-друге, росія сформувала міжнародний табор «підтримки» майбутньої військової агресії прокремлівськими лідерами кількох країн та лобістами у міжнародних організаціях. Послідовно формувалися запаси т.зв. консервів (ззовні «лояльних» західній ідеології лобістів путінських наративів), вербувалися «агенти впливу» в вищих ешелонах західного істеблішменту і просто місцеві колабораціоністи у доступних країнах. Зокрема, на дев’ятому році війни КНДР «раптово» вирішила визнати так звані Л/ДНР та оголосити про готовність ядерного стримування США, Південної Кореї та інших держав. Також «раптово» виникла особлива дружба москви з Пекіном, інвестиційні об’єкти якого в Україні облітають російські ракети, контакти на вищому рівні з Індією, яка в рази збільшила закупівлю російської нафти за відверто «спеціальними» цінами, особливі відносини з Туреччиною, засновані на проблемі Сирії та атомної станції в Аккую, Бразилією, яка обміняла цінності демократії на російські добрива.
Нещодавній вкрай рідкісний виїзд путіна до Ірану завершився підписанням «Газпромом» меморандуму на 40 млрд дол. з іранською національною нафтовою компанією.
По-третє, для обходу санкцій росія активізувала і канали прихованої контрабандної доставки підсанкційних товарів, щоб продовжувати отримувати важливі компоненти для оборонної промисловості рф та «технологічне шпигунство». Від цього залежать можливості рф виробляти високоточні ракети та супутню електроніку, щоб продовжувати агресію проти України.
Шпигунів рф «під прикриттям», які намагаються будь-яким шляхом отримати технологію виготовлення чіпів, виявляють у постачальників необхідних матеріалів в Болгарії, Японії, США, Китаї, Тайвані, Японії, Південній Кореї.
Росія справді сподівалася за тиждень завершити окупацію України та показати міжнародній спільноті, як «народжується новий однополярний світ», про що путін заявляв 15 років тому у своїй мюнхенській промові. Але, незважаючи на всі заходи, все пішло не за планом, «остаточне вирішення українського питання» бліцкригом зазнало поразки.
Навпаки, окупувавши Україну, росія лише затвердила «багатополярний» світ, спростувавши путінську ідею-фікс розвернути її назад до росії та навести новий світовий лад.
