Центр протидії дезінформації при РНБО України аналізує еволюцію змін російських пропагандистських наративів в інформаційному просторі держави-окупанта.
Готуючи російське населення до війни, пропаганда рф ще наприкінці 2021 року відчутно посилила антиукраїнську риторику, спрямувавши її на посилення зневажливих і ворожих настроїв.
Зокрема, пропаганда рф заперечувала історичні факти існування української нації, дискредитувала українську державність і формувала думку, що українці та росіяни є одним народом. Водночас, просувалися наративи про нелегітимність української влади після Революції Гідності та неонацистський характер її дій за підтримки західних спецслужб.
Важливим напрямом дискредитації були тези про геополітичну експлуатацію України з боку колективного Заходу. Формувався наратив про наявність зовнішньої загрози росії з боку НАТО та США, які планують використати Україну як агресора проти неї і тому «демонізують мирну росію» звинуваченнями у підготовці до війни.
В контексті заяв про утиски російськомовної меншини та насильницьке витіснення всього російського з України, формувалося виправдання потенційному «примусу України до миру» на умовах росії. Отже, пропаганда рф поширювала тези про необхідність вирішення українського питання на Донбасі військовим шляхом.
Антиукраїнська ненависть, що досягла апогею в лютому 2022 р., після вторгнення посилилася патріотичним «угаром». Пропагандисти масово заявляли про надшвидке загарбання Києва та неминучу поразку ЗСУ протягом перших трьох діб:
● о.лукашенко: «Україна не воюватиме з нами – ця війна триватиме максимум три-чотири дні. ОДКБ нам показало, що поки вони там розвернуться та пришлють війська, ми вже будемо стояти біля Ла-Маншу»
● м.симоньян: «в гарячій війні ми Україну переможемо за два дні! Ну, що там її перемагати, Господи? Ну, пригнітимо вогневі точки…»
● о.скабеєва: «візьмемо Київ за два дні, а потім – падіння міста»
● в.соловйов: «якщо ви вважаєте, що ми зупинимося на Україні – подумайте триста разів. Нагадаю вам, що Україна є лише проміжним етапом забезпечення стратегічної безпеки російської федерації».
У перші дні війни російські пропагандисти повідомляли про численні перемоги армії рф, про злам однополярного світу під гегемонією США та виходу рф на передові позиції в геополітиці.
Згодом у їхніх виступах пафосу ставало дедалі менше та відсутність швидкої перемоги пояснювалася так: «насправді Україна є великою європейською країною, звісно ж, за місяць «спецоперації» таку територію швидко захопити не можна».
Після невдалої спроби бліцкригу основним напрямом пропаганди рф було тлумачення цілей та завдань так званої спеціальної військової операції. З’ясувалося, що оголошена метою агресивної військової експансії «демілітаризація» і «денацифікація» для більшості росіян не була зрозумілою.
І донині, жодного разу, так і не оприлюднено остаточні цілі так званої СВО, що за розвитком ситуації на фронті трансформувалися та додавалися.
В березні пропаганда рф тиражувала тези щодо історичної помилковості української державності та неспроможності країни до самостійного існування. Просувався наратив про потребу швидкого «миру на будь-яких умовах» внаслідок переговорів із рф і частковими компромісами щодо вже окупованих територій.
Відбувалася дискредитація українських біженців у Європі, постачання західної зброї Україні, «що лише затягує конфлікт», та ядерна безпека українських АЕС. Продовжувався дискурс щодо мовного питання та дискредитації дій політичного керівництва країни, військових і бійців територіальної оборони в регіонах.
Впроваджено наратив, що «операція розвивається успішно та винятково відповідно до заздалегідь затверджених планів, і ніхто й не очікував, що вона має завершитися за кілька днів»:
● с.шойгу: «для виходу мешканців оточених населених пунктів оголошується «режим тиші» та встановлюються гуманітарні коридори, що уповільнює наступ рф для уникнення жертв серед мирного населення»;
● с.лавров: «терміни спецоперації рф в Україні зумовлені наказом категорично уникати ударів по цивільній інфраструктурі»;
● о.лукашенко: «а я вам зараз покажу, звідки на Білорусь готувався напад. І якби за 6 годин до операції не було б завдано превентивного удару по позиціях…»
Також на перших етапах війни у пропаганди рф були популярними «лякалки» про уявних українських «неонацистів» і американські військові біолабораторії на кордонах України з рф:
● м.михалков: «прораховувалася траекторія прольоту заражених птахів над росією – це абсолютна фашистська спроба винищення взагалі слов’янського етносу як такого»;
● д.пєсков: «були зіткнення з пересувними групами націоналістів і бандерівців, які використовували легкі автомобілі та вантажівки, де встановлювали ударні засоби, за принципом джихадмобілів, тільки там їх зараз називають бандеромобілі».
Якщо на першому етапі війни пропаганда рф вважала найбільшою проблемою боротьбу з «неонацистською» українською владою, то згодом наративи з дегуманізації українців розширилися.
Зокрема, на початку літа найпопулярнішим наративом була дискредитація української армії з метою зриву постачання західного озброєння. Також актуалізувалися теми світової продовольчої кризи та дискредитації української енергетики та ядерної безпеки через жахливий стан інфраструктури.
Щоб виправдати затягування зі «звільненням» ОРДЛО, російська пропаганда використовувала наративи, що армія рф воює з НАТО проектом Україна-антиросія за своє прагнення до справедливого багатополярного світу.
Таким чином, метою «спецоперації» стала «протидія світовій гегемонії США». Зокрема, представник рф в ООН в.небензя заявляв: «русофобія стала головним національним продуктом української влади. Це проксі-війна колективного Заходу з росією».
А вже 1 вересня, під час порівняння працелюбності з «резиновою дупою» на зустрічі з калінінградськими школярами в.путін заявив: «місія наших солдатів – припинити цю війну та захистити саму росію, оскільки на території України створено антиросійський анклав, що загрожує рф».
Водночас, успішний контрнаступ ЗСУ на Харківщині і панічна втеча «другої армії світу» вчергове змінили мету «СВО» з «денацифікації і демілітаризації України» до «необхідного тактичного відступу для збереження військ та уникнення «котла» і «виходу на адмінкордони Донецької та Луганської областей».
Восени суттєво трансформувалася пропагандистська риторика:
● в.соловйов: «якось тривожно мені, все одно природно хочеться, щоб наші тільки давили й тільки наступали, але в житті так не буває, в житті важливо, чим все скінчиться»;
● м.симоньян: «найгірше, що ми можемо зараз зробити, – це пересваритися один з одним. Якщо ми багата країна, то чому ми збираємо на «коптери» і бронежилети? А якщо небагаті, й на це немає засобів, то чому тоді пируємо?»
Врешті, пропагандисти рф «СВО» почали називати «війною з країною, яка має нескінченні людські ресурси та колосальний бойовий досвід». В ЗМІ актуалізуються тези про неможливість наявними ресурсами перемогти Україну, бо її підтримують потужні технологічні держави. Почастішали заклики про потребу «починати воювати по-справжньому»:
● г.зюганов, голова КПРФ: «триває війна і програти її не маємо права, не треба панікувати, потрібна повна мобілізація країни та зовсім інші закони»;
● с.миронов, голова «справедливої росії – за правду»: «ми починали СВО, а нині ведемо справжню війну з НАТО, потрібна мобілізація економіки, бюджету, мобілізація в головах»;
● в.володін, спікер Держдуми рф: «якщо Вашингтон, продовжуючи війну до останнього українця, вважає, що вона його не торкнеться, то він сильно помиляється».
Але на фоні поточних військових поразок поки що в кремлі не визначилися щодо можливості масштабування агресії проти України. Хоча й усвідомлюють, що без загальної мобілізації, війну в Україні рф виграти вже не здатна, а оголошення воєнного стану може привести росію до революційного стану та до межі громадянської війни:
● д.пєсков: «в даний момент про мобілізацію та воєнний стан в росії не йдеться, росіяни консолідовані навколо рішення путіна про спецоперацію»;
● к.шахназаров, режисер, пропагандист: «треба визнати поразку в районі Харкова та те, що ми воюємо з надпотужним противником»;
● а.ісаєв, депутат Держдуми рф: «мета війни з нами – ліквідація росії як держави, ми воюємо за збереження власної держави, свого багатонаціонального народу, своєї цивілізації».
Таким чином, за півроку війни з Україною російські пропагандистські наративи щодо війни трансформувалися від впевненості, що «російські солдати скоро помиють ноги у протоці Ла-Манш» до ґвалту «росія в небезпеці».
