Швидке просування українських військ углиб території росії триває вже два тижні і супроводжується визволенням десятків населених пунктів, великими втратами особового складу російській армії та знищенням російської техніки. російські військові, хоч і перекидають підкріплення у курську область, досі не змогли зупинити український наступ, не кажучи вже про відновлення контролю над цією частиною росії.
Як це вплинуло на путіна та його оточення?
По-перше, атака ЗСУ на курську область вчергове довела, наскільки путінська система влади ослабила російську військову науку: дії командирів непрофесійні, підрозділам бракує екіпірування та озброєння. Натомість Сили оборони України продемонстрували спроможність бути ефективнішими навіть в умовах меншої кількості за рахунок ретельної підготовки і планування операції, раптовості, бойового духу та забезпечення інформаційної тиші, досягли вагомих військових успіхів.
кремль, звісно, намагається зробити все, щоб применшити значущість подій, які відбуваються на території рф. Нині російські політтехнологи опікуються поясненнями того, як ЗСУ зазнали «таких втрат» на курщині. кремлівські наративи мають на меті показати росіянам, що панікувати не варто, та заспокоїти жителів прикордонних регіонів, що буцімто «путін їх не покине».
Щоб відволікти увагу від подій у курській області, путін поїхав до Баку, надавши перевагу обговоренню російсько-азербайджанських відносин, а не «ситуації у прикордонній зоні», як він називає наступ на курщині. Втім, пропагандистська машина кремля цього разу дала збій – пом’якшити або викривити суть подій не виходить, адже приховати очевидні поразки російських сил та успішні дії ЗСУ неможливо.
По-друге, провал оборонного та безпекових відомств рф під курськом розвиває у путіна комплекс недовіри до військового керівництва і губернаторів та фобію щодо свідомого нехтування ними своїх повноважень з метою створення підґрунтя для відсторонення його від влади. Приблизно за місяць до українського нападу російське військове керівництво, зокрема начальник штабу зс рф герасимов, було попереджено про наявність ознак підготовки до української атаки, але свідомо чи несвідомо це не було враховано.
Дійсно, чимдалі розвиваються події, російська політична еліта та військові дедалі більше перестають вірити в своє майбутнє на чолі з путіним. Поки вони не влаштовують бунтів та повстань, а навпаки, безумовно виконують усе, що наказує путін, але роблять це без ентузіазму, самі нічого не пропонують і не заперечують. Втім, рано чи пізно пануюча у кремлі атмосфера «тихого страйку» в майбутньому може вилитися у щось більше. Навіть офіційні високопосадовці на Заході почали натякати військово-політичним і військовим елітам, які б’ються за владу в кремлі, подумати, чи не на часі змістити путіна і почати переговори з його наступником. Як заявив голова оборонного комітету Бундестагу Маркус Фабер: «курська операція — це гарне підґрунтя для мирних перемовин із наступником путіна, і переговорів із путіним перед Міжнародним кримінальним судом».
Про тотальну недовіру путіна до всіх гілок влади свідчить і призначення ним свого колишнього охоронця олексія дюміна очільником «контртерористичної відповіді» на українське вторгнення. До речі, дюмін перебуває в конфлікті з представниками адміністрації президента рф і знаходиться поза традиційною військовою ієрархією, хоча і має досвід роботи заступником начальника військової розвідки, заступником міністра оборони, і до кінця травня 2024 року – губернатором тульської області. Крім того, дюміна призначили секретарем державної ради, органу, який об’єднує всіх губернаторів російських регіонів і який очолює російський президент. Чи допоможе такий кадровий вибір щось змінити, доведе час, проте відсутність військового та бойового досвіду дюміна роблять це малоймовірним, і тільки загострить боротьбу за владу в кремлі.
По-третє, здатність України перевернути ситуацію на фронті позитивно працює на її імідж на Заході, адже доводить неефективність російської армії, а також остаточно підриває імідж путіна як лідера ядерної держави. Це сприяє прискоренню вирішення питання щодо отримання Україною систем озброєнь, необхідних для закріплення успіху на курському напрямку та перемоги на інших лініях фронту, а також стосовно надання дозволу на їх далекобійне застосування по авіабазах та підприємствах рф з виробництва озброєнь. Ба більше, Держдепартамент США повідомив 9 серпня про виділення Києву чергового пакету військової допомоги на $125 млн, який включатиме найпотрібніше українській армії озброєння.
По-четверте, курський наступ України, безумовно, вплине на потенційні переговори з рф і стане аргументом, який переконає країну-агресора розпочати переговори про справедливий мир на наших умовах. До цих подій путін не бачив Україну суб’єктом переговорного процесу і заявляв про бажання домовлятися з колективним Заходом на російських умовах. Нині Україна «зламала» умови, як нав’язував путін, і посилила власні майбутні переговорні позиції.
Як це вплинуло на пересічних росіян?
Несподівана блискавична операція ЗСУ на курщині суттєво похитнула в свідомості росіян створений за два з половиною десятиліття імідж путіна як «гаранта безпеки», єдиної людини у цій величезній країні, здатної їх захистити. Водночас похитнулася і віра російського суспільства в його так звану «спеціальну воєнну операцію», яку представили російському народу як необхідність зміцнити національну безпеку рф. За два з половиною роки широкомасштабної війни від «безпеки» не лишилося й сліду, а бойові дії перенеслися на російську територію, що здавалося немислимим більшості росіян.
Просування ЗСУ вглиб території рф та контроль над понад 1000 квадратних кілометрів курської області спричинила паніку з-поміж місцевого населення та розчарування в ефективності російської розвідки, прикордонної служби, а також якості укріплень у прикордонні, які, за словами російських медіа, коштували понад $168 млн. Навіть з-поміж росіян, які ще зберігають лояльність до влади, домінує незадоволення розвитком подій на курщині, дедалі більше з них ставлять питання: навіщо ми полізли в Україну, якщо не вміємо воювати.
Отже, безумовний успіх курської операції має інформаційний, тактичний і військовий вплив не тільки на розвиток бойових дій в Україні, а й на внутрішньополітичну ситуацію в росії і у світі. Водночас негативні зміни в психологічному стані населення рф та загальний вплив на громадську думку всередині країни-агресора стануть ще одним аргументом для зміни позиції путіна щодо умов досягнення миру.
