Збройні конфлікти за участю росії з 1991 року до повномасштабного вторгнення в Україну та втрати внаслідок цих втручань.
Пропаганда рф традиційно просуває наратив, що росія ніколи не нападає, а лише захищає та звільняє. Практика російської військової участі свідчить, що рф зазвичай підтримує один бік конфлікту, але для створення статусу миротворця іноді допомагала й іншому. Проте завжди присутність росії призводила лише до ескалації регіональних конфліктів:
Югославські війни (1991-2001)
З 1992 по 2003 роки 1,6 тисяч російських миротворців у складі сил ООН перебували в Югославії. 1999 року близько 4 тисяч російських миротворців відправлено до Косово. Втрати – 12 осіб.
Громадянська війна в Грузії або Південноосетинська війна (12.1991-01.1993).
Російські військові не лише воювали, але й постачали зброю в Абхазію і Грузію перед початком конфлікту. Вже до початку громадянської війни рф озброїла грузинські, осетинські та абхазькі ополчення, тобто надавала зброю усім сторонам, щоб посилити конфлікт.
В бойових зіткненнях загинули понад 2 тисячі добровольців з різних кавказьких республік та ще 2,5 тисячі поранено. Грузинська сторона втратила близько 169 військових, поранено 947. Росія втратила 46 з 500 своїх військових. Серед цивільного населення Грузії було вбито 224 мирні жителі і 15 зникли безвісти та 547 поранені.
Втручання рф призвело до політичної нестабільності в регіоні, періодичних фінансових, економічних та соціальних криз на десятиріччя.
Збройний конфлікт у Придністровʼї (11.1990-07.1992)
Під час військового конфлікту Республіка Молдова втратила 286 осіб, а ПМР – 826, з яких 310 – цивільні. А 14-та гвардійська армія рф під командуванням Олександра Лебедя з 6 батальонів чисельністю понад 3 тисячі бійців втратила 21 солдата та 3 офіцерів.
Міжнародна спільнота визнає Придністровський регіон частиною Молдови, проте Молдова не має контролю над Придністров’ям. Водночас незалежність «Придністровської Молдавської Республіки» визнали інші самопроголошені республіки пострадянського простору – Абхазія, Південна Осетія та Нагірний Карабах.
Війна в Абхазії (08.1992-09.1993)
Росія ввела в Абхазію 1800 військових, з яких 73 загинуло. За час воєнних дій загинули близько 16 тисяч людей з 537 тисяч населення довоєнної Абхазії. До 250 тисяч стали біженцями. На території Абхазії залишилося безліч мін, від яких загинули близько 700 осіб. Росія офіційно визнала незалежність Республіки Абхазія та встановила з нею дипломатичні відносини.
Громадянська війна в Таджикистані (05.1992-06.1997)
У війні в Таджикистані взяли участь 33600 російських силовиків, з них 26,6 тисяч – від МО рф та 7 тисяч – від ФСБ. Загинуло 302 особи, з них 104 — це військовослужбовці-прикордонники. Під час війни Таджикистан і Сили об’єднаної таджицької опозиції втратили понад 60 тисяч осіб.
До кінця війни Таджикистан перебував у стані повної розрухи та був відкинутий у минуле на десяток років. Близько 1,2 мільйонів осіб стали біженцями всередині та за межами країни.
Перша чеченська війна (12.1994-08.1996)
Втрати російської армії у Першій чеченській війні склали, за офіційними даними, 4379 убитих, 1906 зниклих безвісти та 19794 поранених. За даними Комітету солдатських матерів росії – понад 14 тисяч загиблих та зниклих безвісти (це свідчить про замовчування владою рф реальних втрат).
Втрати чеченської сторони оцінюються, за різними підрахунками, у 10–15 тисяч осіб. Росія наполягає на тому, що ними було знищено 17391 чеченських військових. Кількість вбитих мирних жителів Чечні оцінюється в 40 тисяч осіб цивільного населення.
Друга чеченська війна (08.1999-04.2009)
Протягом 1999–2009 років загинуло близько 7400 російських силовиків: 3725 військовослужбовців ЗС рф, понад 2085 військовослужбовців ВР МВС, 106 співробітників ГРУ та ФСБ, 1072 чеченських та дагестанських лоялістів.
Внаслідок терактів на території росії з боку чеченських сил загинуло 600 цивільних росіян. Кількість загиблих цивільних в Чечні оцінюється в понад 50000. Втрати чеченських бойовиків – 14 113 убитих.
Збройний конфлікт в Південній Осетії та Російсько-грузинська війна (08.2008)
Вважається, що в Грузії загинуло 67 російських військовослужбовців, 283 було поранено, троє осіб вважаються зниклими безвісти.
Водночас офіційні втрати грузинської армії склали в живій силі 410 військовослужбовців і 14 поліцейських, поранено до 2 тисяч цивільних осіб. Внаслідок конфлікту стали біженцями понад 118 тисяч. Було задіяно 19 тисяч військових рф.
Анексія Криму (з 02.2014)
В анексії Криму взяли участь близько 25 тисяч військовослужбовців рф, серед яких офіційно втрат не було.
Кількість вимушених переселенців з Криму офіційно сягає близько 49 тисяч осіб, а за неофіційними оцінками, їх понад 100 тисяч осіб. Для України анексія Криму поряд з геополітичними, військовими та внутрішньополітичними наслідками пов’язана і з економічними втратами. Також втрачено й дві третини військового флоту.
Війна на Донбасі (з 04.2014)
Втрати України в 2014-2021 роках становили понад 13 тисяч загиблих та понад 30 тисяч поранених. Велика кількість біженців зі Східної частини України.
Сумарні втрати росії: за даними ООН, на 2019 рік серед бойовиків ОРДЛО 5650 загиблих, 12 500–13 500 – поранених.
Військова операція рф у Сирії (з 09.2015)
У війні в Сирії взяли участь понад 68,5 тисяч військовослужбовців рф. За різними оцінками, втрати склали до 283 осіб, а також 19 літаків і гелікоптерів.
Війна в Сирії спричинила гуманітарну кризу небувалого масштабу. Загинуло майже півмільйона цивільних осіб та понад половини населення – 12 мільйонів громадян – вимушено покинули свої домівки. Нині 90% сирійців живуть за межею бідності.
Друга карабаська війна (з 11.2020)
За 44 дні азербайджанська армія зайняла значну частину територій, які були під контролем вірменських сил з 1994 року. Загинули близько 7 тисяч військових і понад 160 цивільних і сотні людей були поранені. Бої припинилися за посередництва москви, коли лідери Азербайджану та Вірменії підписали угоду, складену путіним.
Відповідно до неї, стежити за перемир’ям росія надіслала на територію Нагірного Карабаху близько 2000 військових, 90 бронетранспортерів і 370 одиниць військової техніки, взявши на себе роль миротворця. Попри те, що в угоді прописана точна кількість солдатів і військової техніки, в регіоні було зафіксовано російські танки, бойові гелікоптери і навіть ракетні установки «Град».
Протести в Казахстані (01.2022)
На прохання президента Казахстану в січні 2022 року росія направила 1480 військовослужбовців Повітряно-десантних військ у Казахстан для придушення протестів. Фактично це була публічна демонстрація усьому світу готовності російських силовиків до вторгнення в Україну та швидкого загарбання чи знищення центрів прийняття рішень.
Отже, існує два види «миротворчості» від росії. Один із них – влаштувати війну поблизу власних кордонів із формальною метою захистити «братні народи». А інший вияв російської «миротворчості» – влізти в чужий внутрішній конфлікт на чиємусь боці, найчастіше на боці уряду, значно посиливши союзника. Зокрема, сирійська кампанія показала ефективність російських військ у підтриманні слабких недемократичних урядів.
Раніше участь рф у військових конфліктах відбувалася із залученням офіційних силових структур та армії рф. Проте останніми роками кремль практикує використання приватних військових компаній. Всього в інтересах рф функціонує близько 20 ПВК, які ведуть діяльність у понад 15 країнах Африки, на території СНД і в країнах Близького Сходу.
Серед них найбільш відомі ПВК: «Вагнер», «МАР», «Moran Security Group», «Патріот», «Щит» (Сирія, ЦАР), «Аврора» (Сирія, базуються в Криму), «E.N.O.T Gorp» (т.зв. ЛНР, ДНР; Білорусь, Сербія).
Нині російські найманці розширюють військову присутність рф у Африці. Вони надають військову допомогу урядам в Лівії, Судані, ЦАР, Мадагаскарі та Мозамбіку. Найманці прибувають в ці країни, щоб воювати, інструктувати, маніпулювати виборами та видобувати природні ресурси.
Таким чином, кремль впроваджує свою політику військового інтервенціонізму, сплачуючи за це малу політичну й фінансову ціну, оскільки офіційна москва заперечує свій зв’язок із ПВК.
