Військовий флот росії вже 300 років має визначальне значення для імперських амбіцій їхніх правителів. До перейменування Московського царства на Всеросійську імперію, Петро І на практиці переконався в неможливості зовнішньої експансії імперії без військового флоту. Саме йому приписується висловлювання: “Правитель, який має лише армію, має одну руку, а той, хто має флот, має обидві”.
Наприкінці XVIII сторіччя завдяки своєму флоту російська імперія перемогла Туреччину та охопила усе узбережжя Азовського моря і частину Чорного моря від Південного Бугу та Дністра.
Заволоділа Кримом та заснувала порти в Севастополі та Херсоні. Ескадра під командуванням адмірала Ушакова в Середземному морі взяла фортецю на острові Корфу та висадила десант на італійському узбережжі.
На початку XIX сторіччя російський флот потужно представляв імперію на Чорному, Каспійському, Балтійському, Охотському та Білому морях.
Повільний технічний та економічний розвиток і кріпосне право в російській імперії призвели до технологічного відставання від Європи й на флоті. Російські вітрильники явно поступалися пароплавам. Севастополь був зданий, а через Паризький мирний договір росія втратила право мати чорноморську флотилію.
На початку ХХ сторіччя під час російсько-японської війни, російську тихоокеанську ескадру було розгромлено японським флотом. Ескадру Балтійського флоту, надіслану на допомогу через три океани, також було вщент знищено біля острова Цусіма в Корейському проливі.
Російський флот став жертвою примітивної тактики середньовічних японських піратів, яку використали у бою японські адмірали.
Подальші спроби російської імперії бути серед морських світових лідерів до більшовистського перевороту були мало результативні через технологічну відсталість, недостатність фінансових ресурсів та залежність від імпорту. Після революції суднобудівництво занепадало, тож у Другу світову війну радянський союз увійшов переважно зі старими кораблями з часів Першої світової війни.
Під час “холодної війни” спроби наздогнати Америку стимулювали СРСР побудувати ракетні катери і крейсери та навіть один авіаносець «Тбілісі», згодом перейменований в «Адмірал Кузнєцов», в народі – «кузя».
Втім, також побудовано найбільші в світі атомні підводні човни та криголами, що з огляду на боротьбу за арктичний простір, надавало тактичну перевагу. На варті державних кордонів СРСР було понад тисячу одиниць морської техніки.
Після розпаду СРСР росія успадкувала не тільки усі радянські кораблі, а й найкращі зразки техніки з Чорноморського флоту, який фактично мав належати Україні. Зокрема, радянські кораблі на зразок ракетних крейсерів “Москва”, “Варяг” і “Маршал Устинов” і донині входять до еліти вмс рф.
За останні 20 років російський ВПК побудував кілька бойових надводних кораблів: 2 фрегати по $450 млн, 3 фрегати по $430 млн, 7 корветів по $250 млн, 2 великих десантних кораблі по $160 млн, тобто загалом на $4,3 млрд.
В той же час кілька найбагатших путінських олігархів витратили на власні яхти $4,2 млрд. А солдати окупаційної армії мародерствують і крадуть унітази, пральні машини та жіночу білизну.
Отже, в сучасному світі неможливо досягти глобальної переваги без переваги на морі. Без якісного сучасного флоту претензії путіна на світове лідерство марні.
Таким чином, «пожежа з детонуванням» на флагмані чф – це приниження і ганьба усієї путінської економічної і військової політики, як і знищення великого десантного корабля у Бердянську.
І якщо на початку війни було повне домінування ворога на морі, то тепер, з огляду на майбутні постачання протикорабельних ракет нашими партнерами, це – лише його тимчасова перевага. А українські військові довели, що «русские корабли» можна не лише посилати за відомим напрямком, а й знищувати їх.
#stoprussia
